Вибрані твори. Том III

Брасбаунд. Я ніколи своїх ухвал не міняю.

Леді Сісілі (встає, тримаючи куртку в руках). Ого! Нізащо я не повірю, що ви маєте ослячу затятість.

Брасбаунд (ображений). Ослячу затятість!

Леді Сісілі (швидко м’яко перепрошуючи). Ні, ні, ні! Я не те хотіла сказати. Ви — твердий! Непохитний! Рішучий! Із залізною волею! Незламний, як мур! Так?

Брасбаунд (сумно). Ви смієтеся з мене.

Леді Сісілі. Ні, я тремчу, запевняю вас. Ну, а тепер зробіть мені приємність і поміряйте куртку. Я так боюсь, що звузила рукав! (Тримає куртку напоготові).

Брасбаунд (машинально скоряючись). Мені здається, що ви вважаєте мене за дурня (Не попадає в рукав).

Леді Сісілі. Ні, всі чоловіки мають дурний вигляд, коли намагаються попасти в рукав...

Брасбаунд. Оле! (Обертається й вириває куртку; натягає її сам і застібає на нижнього ґудзика).

Леді Сісілі (жахаючись). Почекайте! Так не можна. Ніколи не обсмикуйте куртку за поли, капітане Брасбаунд; через це вона погано лежить. Дозвольте мені (енергійно обсмикує куртку). Так краще (застібає верхнього ґудзика). А тепер застебніть решту ґудзиків, починаючи з верхнього. Чи не муляє вона вам під пахвою?

Брасбаунд (з одчаєм, переставши зовсім опиратися). Ні.

Леді Сісілі. Гаразд. Ну, а тепер, перш, ніж я піду до бідолахи Марцо, подякуйте мені за те, що я полагодила вашу куртку, як слід милому, ґречному морякові.

Брасбаунд (сильно схвильований, сідає край столу). Прокляття! Ви зробили все моє життя нікчемним у моїх очах! (Опускає голову на руки, ледве пануючи над собою).

Леді Сісілі (добре його розуміючи, пестливо кладе руку йому на плече). О, ні! Я певна, що ви зробили чимало добрих і поважних учинків, постарайтесь тільки їх згадати. З Ґордоном, наприклад? Ніхто не може знікчемнити цього.

Він на мить зводить на неї очі, потім цілує її руку. Вона стискає йому руку й одвертається з очима, повними сліз, так що Дрінквотер, який тої хвилини входить через арку, уявляється їй в якомусь веселковому сяйві. Але навіть розглянувши його, вона ледве пізнає його, бо він до смішного чистий і гладенько зачесаний. Волосся, що раніше мало бруднуватий відтінок, тепер яскраво-рудого кольору.

Дрінквотер. Послухайте, капітане! (Брасбаунд схоплюється і швидко опановує себе). Цей проклятий шейх з’явився на обрії, а з ним чоловік з п’ятдесят. Вони тут будуть за десять хвилин, ось побачите.

Леді Сісілі. Шейх!

Брасбаунд. Сіді-ель-Ассіф і з ним п’ятдесят чоловік! (До леді Сісілі). Ви спізнились: я зрікся ради вас своєї помсти тоді, коли вона вже була не в моїх руках! (До Дрінквотера). Звели всім бути напоготові і замкнути ворота. Потім з’явитися до мене по накази і привести бранця!

Дрінквотер. Слухаю, капітане! (Вибігає).

Леді Сісілі. Скажіть, Ґорвардові справді загрожує небезпека?

Брасбаунд. Так! Нам усім загрожує небезпека, якщо я не виконаю угоди, укладеної з цим фанатиком. Леді Сісілі. Якої угоди?

Брасбаунд. Я плачу йому певну суму за кожну людину, яку супроводжу в глиб країни. За це він мене захищає й не зачіпає моїх караванів. Але я заприсягнув йому, що супроводитиму лише євреїв та правовірних, аби не християн, розумієте?

Леді Сісілі. Нащо ж ви згодилися супроводити нас?

Брасбаунд. Я вирішив супроводити мого дядька з спеціальною метою і повідомив Сіді, що він тут.

Леді Сісілі. Ну й накоїли ви лиха!

Брасбаунд. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб урятувати його. і вас. Але боюсь, що моє каяття спізнилося, як це завжди буває.

Леді Сісілі (бадьорим тоном). Ну, хоч як там буде, а мені треба навідатися до Марцо. (Виходить у маленькі двері).

Редбрук, Джонсон та інші входять аркою разом з сером Ґовардом, усе ще настроєним дуже войовничо та рішуче. Він тримається якнайближче до Джонсона; останній підходить до Брасбаунда і стає праворуч від нього, а Редбрук — ліворуч.