Індоарійські таємниці України

Окрім 12 знаків зодіаку ведійська астрологія знає 27 сузір’їв або накшатр — місячних стоянок. У ведах ці 27 накшатр розглядаються як живі істоти — дружини Місяця-Чандри. Кожна з накшатр займає 13° 30’ зодіаку, тому кожен знак зодіака включає три сузір’я. У давнину гороскоп тлумачився з характеристики сузір’я, під впливом якого перебуває Місяць. Скажімо, «Шрімад-бгаґаваті», дуже давній текст, мовить, що Крішна народився під винятково сприятливим сузір’ям Рохіні. Рохіні (10° — 23° 20’ Тельця) складається із 42 зірок у формі дерева баньян; найяскравіша з них у греків — Альдебаран. Рохіні означає «Руда корова». У ведах Рохіні — мати Балавіри (ВА, 142, 154).

У міфології пуран 27 накшатр доньки Дакші-Праджапаті, одного з десяти синів бога-творця Брахми. Дакша віддав їх заміж за Місяця-Чандру, котрий кожен день місячного календаря проводить з однією дружиною. У списку цих 27 дружин Місяця-Чандри четверта — Рохіні, а двадцять сьома — Реваті, «Багата», «Добробутна». Сузір’я Реваті (16° 40–30° градусів Риб) включає три зірки; грецька назва його — Piscium. Реваті, як ми знаємо, звалася дружина Балавіри. Таким чином, два сузір’я-накшатри, Рохіні й Реваті, безпосередньо стосуються Балавіри, землеробського божества. Що, звичайно ж, не випадково. Ми маємо справу з землеробським календарем, невіддільного від астральних культів. Що засвідчує землеробський характер населення, яке творило цей календар.

«Чхандоґ’я-упанішада» — одна з найдавніших і найпопулярніших пам’яток, пов’язана з «Самаведою» («Ведою піснеспівів»), в одному з розділів мовить:<264>

«Кози — звук «хім», вівці — прастава, корови — удґітха, коні — пратіхара, людина — нідгана. Це реваті, виткана на худобі.

Хто знає, що ці (вірші) реваті виткані на худобі, той володіє худобою, досягає повного терміну життя, живе в блискові, багатий нащадками, великий силою. Тож нехай він не дорікає худобі — такий заповіт» (ЧУ, 67).

У цій пам’ятці мовиться про взаємозалежність у ланцюжку істоти — земля — вода — рослини — людина — мова — річ (гімн «Ріґведи») — саман (краща частина річа) — удґітха (найкращий із звуків). Кожна наступна ланка — основна сутність попередньої. За коментатором Шанкарою, земля підтримує всі істоти, вода нерозривно пов’язана з землею, рослини виникають із води, людське тіло живиться рослинами, мова — вища здатність людини, річ — найкраще в мові, що не вимовляється, саман — найкраща частина річа, яка дає найбільшої радості співцеві й слухачеві, удґітха, або Ом (Оум) — найкращий із звуків, сутність сутностей (ЧУ, 146). Усіх різновидів саману десять: ґаятрі — життєві сили, ратхантара — вогонь, вамадев’я — злягання, бріхат — сонце, вайрупа — дощ, вайраджа — пори року, шакварі — світи, реваті — худоба, яджняяджнія — частини тіла, раджана — божество. Все це разом складає саман. Ці різновиди саману послідовно співставляються з 10-ма різними феноменами космічного й індивідуального плану, на яких вони відповідно «виткані». Водночас хім, прастава, удґітха, пратіхара й нідгана в цитованому тексті — частини саману.

У Давній Індії жрецтво поділялося на чотири групи, а кожна група належала до однієї з чотирьох вед — «Ріґведи», «Яджурведи», «Самаведи» й «Атхарваведи». Кожна група мала верховного жерця, котрий і собі мав трьох жерців-помічників, які відповідали за певний співочий і музичний елемент ритуалу. Верховний жрець із групи «Самаведи» (веда співу й мелодій) називався удґатрі (або удґатар) — він був провідним співцем гімнів цієї веди. Його помічники — прастотрі (прастотар), пратіхартрі (пратіхартар) і субрахманья, відповідно «величальник», «стримувач» і «прихильний до брахманів». Вони виконували окремі розділи «Самаведи», знали їхню мелодику і очолювали хор жерців, коли ті співали гімни, написані у відповідних метричних розмірах. Хім, або хімкара — початкове звернення верховного жерця-удґатара, прастава — наступний за ним спів прастотара, удґітха — спів, виконуваний удґатаром, пратіхара — спів пратіхартара після удґатара, нідгана — заключний вигук удґатара <265> і його помічників. Цей п’ятирізновидний саман називається панча-бгактіка, а п’ять частин саману ототожнюються з п’ятьма різновидами світів (земля, вогонь, повітряний простір, небо, сонце), дощу (передгрозовий вітер, збирання хмар, випадання дощу, спалахи блискавок і грім, дощ вщухає), вод (збираються хмари, іде дощ, води, що течуть на схід, води, що течуть на захід, океан), пір року (весна, літо, дощовий сезон, осінь, зима), худоби (кози, вівці, корови, коні, людина) й життєвих сил (дихання, мова, око, вухо, розум). Вшановування п’ятирізновидного саману в цих феноменах приносить шанувальнику відповідні блага.

Тож, наприклад, хім для першого різновиду, тобто ґаятрі — це розум, бо розум — перша серед життєвих сил; прастава — мова, бо все починається з мови; удґітха — око, найважливіше з органів чуттів; пратіхара — вухо, бо не сприймає неприємних слів; нідгана — дихання, бо під час сну всі чуття й почуття упокоєні в життєвому диханні. Так і для інших різновидів саману є свої відповідники на рівні частин саману. Та оскільки цього вимагає наша тема, то наведемо ще відповідники для восьмого різновиду самана — реваті. Хім для нього — це кози, бо вони згадані першими серед тварин; прастава — вівці, бо вони супроводжують кіз; удґітха — корови, бо вони найголовніші серед худоби; пратіхара — коні, бо вони возять людей; нідгана — людина, бо саме від людини залежать тварини, вона — вищий ступінь у розвитку тваринного світу. З кожною праставою, удґітхою та пратіхарою пов’язується певне божество й певні природні та космічні феномени. Наприклад, прастава стосується мови, сонця, що зійшло, народження хмари, літа, повітряного простору, овець, шкіри, вітру, трьох світів; удґітха — очей, полум’я, полудня, дощу, дощового сезону, корів, м’яса, сонця і тріади — вогонь, вітер, сонце тощо.