Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Історія польсько-українських конфліктів т.3
Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Історія польсько-українських конфліктів т.3

Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:

Автор у хронологічній послідовності зібрав і упорядкував документи про події в Закерзонні у 40-х роках XX ст. Показано, хто був винний у винищенні українського населення. Наведено історію цього регіону.
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
1 ... 87 88 89 90 91 92 93 94 95 ... 184
Перейти на страницу:

Ще про події у Піскоровицях

Першою у моїй родині загинула сестра Марійка. Її схопили з нареченим на Сяні і обох кинули під лід. Брати Іван, Михайло, братова, двоє дітей і мама загинули в селі у школі. У цій школі загинуло тоді 340 осіб. Усе господарство спалили, майно загарбали, а ми втекли в самих сорочках і на одній фурі добрались до України: тітка Стефанії Терлецької з Шпаком, брат Микола з дружиною і сином, батько, я і Ситар з дітьми і дружиною.

І так приїхали в Україну і живемо до цього часу. Церкву зруйнувала ця банда, яка вбивала людей. У Піскоровицях тоді загинуло 1344 особи. З Піскоровиць тут нема нікого.

Стефан з Піскоровиць (нині мешканець України)

Піскоровиці в 1966 році

У 1966 році я вирішила поїхати в Україну, а потім до свого села Піскоровиці, у якому ще залишились мої родичі. Приїхала до села і не повірила власним очам, що це мої Піскоровиці, які я покинула 28 років тому. Мене огорнув великий сум: хат мало, церква і читальня розвалені, усе заросло бур'яном. У селі залишилось лише кілька українських родин.

Ми пішли на цвинтар, і там також усе поросло бур'яном. Мені показали дві братські могили замордованих у місцевій школі. На одній поставили залізний хрест, на другу людям не вистачило грошей.

Після повернення до Америки разом з Василем Шикулою зібрали трохи готівки, мій чоловік Стефан розробив план, і це все вислали до родини Миколи Шикули. Пам'ятник зробили, але, щоб його встановити, потрібний був дозвіл влади. Після довгих клопотань у Варшаві в Українському комітеті й у Жешові приїхала комісія перевірити, що то були за люди і як їх вбито. Нарешті ми отримали дозвіл на встановлення пам'ятника. Він стоїть поблизу дороги, а люди, які приїжджають з України до Піскоровиць, спочатку йдуть на цвинтар подивитись на пам'ятник і згадати у молитві невинних жертв польського людиновбивства.

Стефанія Терлецька

Ярославщина і Засяння 1031–1947: Історично-мемуарний збірник. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1986. — С. 510–513.

Від церкви у Піскоровицях залишилися шматки кам'яного фундаменту, кілька старих лип і великий хрест. Тут, ще перед виселенням українців, місцеві й навколишні польські злочинці вимордували протягом одного дня 358 українців. Згідно з розповіддю наочних свідків польський уряд виселив з Піскоровиць тільки половину українського населення, бо другу половину (1344 особи) встигли знищити сусіди-поляки ще перед урядовим виселенням.

Церкву, яка мозолила очі, місцеві поляки поступово розібрали, а коли минуло 20 років, знищили дощенту.

Олег Володимир Іванусів. Церква в руїні: Загибель українських церков Перемиської єпархії. — Cm. Катарінес (St. Catharines), 1987. — С. 255.

Документ 39

ТРАГЕДІЯ СЕЛА ГВОЗДЯНКА

Там не було УПА. Поляки говорять, що якби не УПА, то лемків не виселяли б і українців залишили б у спокої.

Поряд з самим Жешовом були ще два українських села: Залісся і Біла. У Заліссі була чудова мурована церква, побудована українцем, який повернувся з Америки у 1889 році. (…) У Заліссі богослужіння велось у греко-католицькому обряді, тільки проповідь була польською, щоб усі розуміли, бо більшість вірних говорила тільки польською.

За 10 км на південь від Жешова були села Гвоздянка, Ближнянка і Малівна; найбільше українців було у Гвоздянці, більше половини становили українці. У Гвоздянці розмовляли українською і польською. (…) Далі, за 30 км на південь, були суто українські села: Бонарівка, Ванювка, Коростенка (Красна), Чорноріки, Опарівка, Жепник і Петруша Воля. Всюди розмовляли українською, у церквах правили у греко-католицькому обряді, крім Петрушої Волі, у якій були уживані дві мови… На 1200 мешканців Бонарівки був тільки один поляк, але і він сам, і його діти розмовляли українською. Там були всі українські культурні установи, які на той час могли існувати: читальня «Просвіти», «Сільський Господар», «Молочарня», Товариство «Луг», «Союз Українок», Товариство «Відродження» та інші. (…)

У 1945 році почалася репатріація. До Бонарівки приїхали агітатори записувати людей на виїзд в Україну. Обіцяли рай на землі. Люди не мали виходу. Поляк — ворог і москаль також ворог, але краще між своїми… Записались… Гвоздянка прилучилась до Бонарівки, настав час виїзду, квітень 1945 року. Люди прощались. Бо це була остання ніч Гвоздянки.

1 ... 87 88 89 90 91 92 93 94 95 ... 184
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)