Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
У Верхніх Цеплицях було створено трохи численніший і краще озброєний відділ, бо там був постерунок української поліції. Кожної ночі по сільських дорогах ходили наші вартові й охороняли села. Коли до села наближалися нападники, певні люди били на сполох у церковні дзвони, і всі, хто мав зброю, бігли на визначені позиції. Від цього часу напади поляків на Цеплиці вже не повторювалися так часто, як до того. (…)
У лютому 1943 року в Цеплицях і околицях з'явився тритисячний загін радянських партизанів Сидора Ковпака. (…) 1 березня до Цеплиць прийшли підрозділи німецького війська (…), кілька днів точилися бої в лісах. Німці витіснили Ковпака на північ, втративши при цьому багато людей.
Тим часом польсько-фольксдойчівський гарнізон жандармерії у Білгораю зміг переконати німців, що українці в Цеплицях співпрацюють з радянськими партизанами. На результати не треба було довго чекати. Вже у квітні 1943 року до Цеплиць приїхала німецька жандармерія і наказала зібратися всім дорослим мешканцям. На зібрання прийшло кілька старих людей і жінок з дітьми, решта сховались у лісах. Війт Цеплиць, Юрко Новак, довго переконував німців, що у селі нема бандитів, поки ці всі німецькі «сілезці» у мундирах жандармів не відійшли, пограбувавши у людей харчі.
Дали про себе знати калмики-власовці, залишені німцями для боротьби з бандитизмом у Білгорайському повіті. Ці азіати спалили у лісі живцем Івана Охаба, коли він став на захист своєї дружини. Літом їхали з Цеплиць до млина в Ожанній Микола Кархут з сином Стефаном, Микола Ковальчик і Теодор Охаб — усі з Циганської Гурки. Їх убили на дорозі поляки з Бжиської Волі. Трохи пізніше бандити з Любянки вбили Петра Зілінку.
Після відступу Ковпака польські банди з Люхова і Сенявського Майдану напали на Цеплиці вдруге. (…) Бандити втекли, з переляку залишаючи награбоване майно, коли почули постріли з автоматів самооборони. Від цього часу боївки оминали Цеплиці й передислокувалися на західні території. Особливо тоді потерпіли Курилівка і Домбровиця. У 1944 році багато українців з Курилівки мусили спочатку шукати захисту в Цеплицях і лише звідти виїжджати в Україну. (…)
У середині серпня 1944 року українське населення з Цеплиць і околиць було залишене на поталу бандитським елементам, які формально репрезентували тоді адміністрацію Польщі. У Цеплицях це були староста Йозеф Бушта і комендант міліції Марцін Матерна. Різні злочинці й покидьки польського суспільства зійшлися в Цеплицях і околицях і почали систематично вбивати українське населення. Приводом для смерті від польського ножа і кулі була належність до українського народу.
Авторитетними представниками тодішньої влади, польської адміністрації були такі злочинці, як Ян Тот («Мева») з Великої Домбровиці, Вінцент і Фелікс Врубелі з Лежахова, Словінський з Пелкінь, Новак («Дроп») з Рудки, Мечислав Круль, Ян Бенца і його брат-близнюк Мечислав Міхальський (нині лікар у Польщі), Тадеуш Куниш, Дзвонек Мікульський і його брати, Болєк Косткевич, Коперський (Татар), Мандович, Войтек Кубрак з Убешина, Йозеф і Франек Зигмунти, Ян Мілек і перехрест Житура з Гожиц. Територією діяльності цієї банди з Цеплиць були всі наші землі на схід від Сяну.
До другої банди, яка діяла в околицях Цеплиць з базою у Сенявському Майдані, належали: Урбанський, Ян Козлуб з Польської колонії (він хотів замінувати церкву в Добрій, але бомба вибухнула раніше і розірвала його), брати Сорготови з Бучини біля Слободи, Ян і Собек Пендзівятри з Малої Домбровиці, Ян Одонек і брати Лєнарови з Королівки, Ян Крупа, Міхал Вось з Циганської Гурки, перехрест Іван Наконечний (Микитка). Найжорстокішим убивцею в цій бандитській групі була стара панна Ева Кубіца, яка у 1935 році приїхала із-за Сяну зі своїм батьком Якубом і поселилась у Нижніх Цеплицях Дольних на фільварку в адміністратора Ружицького. На своїй совісті вона мала понад 50 убитих українців з Цеплиць та околиць.
До цих двох бандитських груп у планованих акціях приєднувалися ще помічники, які тільки грабували і полювали за трофеями. Саме в такому зміцненому «сезонною підмогою» складі бандитські групи впень вирізали українське населення Піскоровиць. А починалося від арештів зовсім невинних людей у Цеплицях. Жертвами арештів були: Михайло Квік (Гілар), Сенько Лешак, Михайло Лешак (Команів), Стефан Воробель, брат Олекси, Олекса Федірко, Ілько Піх, брати Андрій і Микола Гись, Олекса Гарпуль, Михайло Шегда, Микола Федірко (Медик). З цієї групи загинули у в'язниці Олекса Федірко, Михайло Лешак (Команів), Юрко Шегда і Михайло Федірко (Медик) (так в оригіналі. — Ред.).