Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
7—8 лютого закатовано вдову адвоката пані Геліцінську разом з 12-річною дочкою Расею. Геліцінська знала 10 іноземних мов, працювала перекладачем у Гарнізонній комендатурі у Лежайську. (…) Бандити забрали її і дочку до лісу, обох зґвалтували і пізніше вбили. Жертви мали поламані руки і ноги. Понівечені тіла справили страшне враження на мешканців Лежайська.
Не меншим варварством було вбивство у будинку Дзідзінських Варвари Патрило, матері сімох дітей, — на очах трьох найменших. Старші ночували тоді у залізничній будці. Вранці чоловік, не поховавши дружину, взяв усіх дітей і поїхав до Судової Вишні. Варвару Патрило поховано десь у кутку цвинтаря, де висипають сміття. Найстарший з тих дітей, Ізидор, нині є проректором духовної семінарії у Ватикані, править там українською мовою службу, яка транслюється по радіо. Ізидор Патрило асистував кардиналові Любачівському під час його повернення в Україну 30 березня 1991 року, брав участь в урочистому богослужінні у церкві Святого Юра у Львові.
Разом з Варварою Патрило у будинку Дзідзінських вбито також Комарницьку. Їй належала половина будинку, у якому мешкав поляк Шпілька. Була підозра, що Шпілька доніс бандитам, що в будинку Дзідзінських ночують українці. Будинок Дзідзінських був навпроти будинку Шпільки.
9—10 лютого мій батько і його брат Лев з родинами переїхали до села Дембно, у якому більшість становили українці. У цьому селі чоловіки утримували постійну оборону, вночі нікого не впускали. Нашу родину супроводили два селянини, які мешкали у Вежавицях й інколи допомагали батькам збирати врожай. Наступного дня у них з'явилися бандити. Покололи багнетами сіно, солому, шукали нас. А ми не затримались у Вежавицях, ночували у Дембні. Мушу сказати, що нічого не взяли з собою, жодних речей, постелі. Втекли з Лежайська, маючи тільки те, що на cof і. Це нас врятувало, бо ми не привертали до себе уваги.
Священик Юрій Кікта втік з плебанії до Дембна, вбраний у жіночий одяг, звідти дістався до Ярослава.
Наступного дня, а може пізніше, у «Німецьких Долах» між Лежайськом і Вежавицями було вбито мешканців Лежайська: Володимира Кишакевича (брата Льва) з дружиною і Ольгу Струц (Ваньчик). Ці українці втікали до Дембна, на возі везли своє майно. Мешканка Лежайська Віська Хамец йшла з Лежайська до Дембна і зустріла сусіда Володимира Кишакевича — поляка Овсяка із закривавленим ножем. Овсяк запитав її, звідки йде, і вона відповіла, що з Вежавиць. Розуміла, що справжня відповідь могла коштувати їй життя. Овсяк не напав на неї і пішов далі до Лежайська. Через певний час Віська Хамец натрапила на віз із мертвими Кишакевичами і Ольгою Струц.
Недобру славу мали такі поляки, як Дідух, Шпілька, Антек Келбович, які або належали до банд, або були їхніми агентами.
Мученицькою смертю загинув також чоловік згаданої вище Ольги Струц — Іван Струц. Бандити схопили його на вулиці Перацького, прив'язали до кінського хвоста і погнали коня до Вежавиць, до Сяну.
Жорстоко розправлялися з українською молоддю, яка була завербована на роботи до Німеччини і тепер поверталася до родинних сіл — Цеплиць, Королівки. Бандити в'язали колючим дротом руки і ноги хлопцям і дівчатам і вкидали до Сяну.
У січні вбито двох хлопців — Романа Гайдука і Левка Ваня. Їхні тіла знайдено на березі Сяну. Тоді ж однієї ночі вкинули гранату до хати мого другого стрия — Ігната Кишакевича, який мешкав на Халупках. На щастя, граната не вибухнула, і вся родина чудом врятувалася: дружина-полька і п'ятеро дітей.
20 лютого частина біженців поїхала з Дембна до Лежайська, щоб забрати трохи майна і провіанту. Коли поверталися з вантажем, то їм не дозволили їхати до Дембна ярославською дорогою, а повернули до магістрату. Польська міліція заарештувала деяких лежайщан, ревізувала речі, «яструбки» пробували щось украсти. При виїзді з міста фури обстріляли. Потім до нашої колони приєдналися фури з «яструбками». Невідомо, як закінчилась би ця подорож, якби не з'явився автомобіль з радянськими солдатами, які відігнали непрошених гостей.
Біля хреста на ярославській дорозі біженці знайшли тіло ще одного українця — Пустельного. Розказували, що бандити вбили Пустельного і його дружину на очах кількох дітей, які благали вбивць, щоб вони залишили батьків живими, а після вбивства діти просили, щоб і їх застрелили. Але бандити залишили їх живими.
За ці два місяці у Лежайську загинуло 100–150 українців.