Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Іншим разом ті самі бандити заарештували у Цеплицях таких селян: Івана Волчастого (Калин), Івана Коваля, Петра Волоса й Івана Пазуняка з Адамівки. У 1945 році додому повернувся тільки Петро Волос, але незабаром помер. Решта загинули без сліду (…) Іван Кархут врятувався від смерті втечею.
У березні 1945 року польська банда напала на присілок Цеплиць — Волчасте і там жорстоко мучила, а потім вбила 24 особи. Через кілька днів напала на Цеплиці. Тоді загинули: Степан Зубик, Федько Рудик з Покрив, Олекса Волос (Градус), Катерина Квік (Гілярка), брати Кость і Михайло Нагірні, Тимко Сопілка, Денис Чорнейко, Дмитро Шегда (Смаль), Іван Рудянин, Микола Пашковський (Попик), Нестор Паранич, Микола Мокрицький, Іван Грод, Марія Грод, Олекса Зигмунд, Дмитро Пісечко, Павло Пухта, Іван Нагірний, Михайло Шегда, Михайло Цупер, Петро Воробель, Сильвестер Пашковський, Настя Квік, уся родина Мокрицьких — Іван, Марія, Анна, Василь, Михайло і Ярослав. На присілку Шегди поляки сокирою зарубали Михайла Шегду.
У 1945 році польська банда напала на хату старого Івана Кархута і так його побила, що через кілька днів він помер. Микола Вось зі своїми колегами Бахорами вбили Івана Лутого з Циганської Гурки у ліску «Півне» біля Цеплиць.
Злочинці не поминули також українського населення на присілку Молинь, який належав до громади Піскоровиць. Від ножів польських бандитів там загинули: Ілько і Анна Молинь (їхню дочку бандити вкинули до Сяну), Петро Ковальчик, Семен Хромейко, Василь Волох, Настя Піган, Параскева Бліщ, Ілько Сах, Іван Бліщ, Марія Молинь, Анна Сах із сином і Олекса Молинь. Онуфрія Молиня вбив товариш — поляк з Рудки Стах Котовський, а Петра Коваля вбили мазури — Марія і Альбін Лєйчаки, які мешкали в лісовій сторожці.
Систематична акція винищення українського населення тривала на всьому Закерзонні, а особливо у Цеплицях. На Різдво Христове 1945 року поляки вбили у Тарнавці біля Ожанної всю родину Коза — матір Параску, її синів Івана, Петра, Миколу, Стефана і дочку Анну. Тоді загинув також Теодор Павлівець із села Павлова, а на присілку Белє бандити вбили Анну Мокрицьку. Михайло Беля загинув на пасовищі біля своєї хати.
Вбивали українців і на території Сеняви. У 1945 році поляки замордували там усю родину Наконечних (5 осіб, у тому числі троє дітей), загинули Андрій Гірний з дружиною й чотирма дітьми і Михайло Левцьо з дружиною й двома дітьми. Одне з дітей вижило і залишилося сиротою.
* * *
Після розпаду гітлерівської Німеччини українці, які були вислані до Рейху на примусові роботи, почали масово повертатися додому. По одному або групами верталися також хлопці й дівчата з Цеплиць. Виходили з потягів на станціях у Ярославі, Лежайську і Тринчі. Вони везли з собою мізерне майно і пішки діставалися до рідних Цеплиць. Не знали, що на всіх перехрестях перед селом або над берегом Сяну в прибережних кущах за ними стежили польські бандити, які затримували тих, хто повертається, все у них відбирали і всіх по черзі вбивали. Трудно нині сказати, скільки цеплицьких хлопців і дівчат убили ці бандити. Десь над берегами Сяну вкидали їхні тіла до річки, і ніхто не знає, коли і кого вбито.
Влітку 1945 року з Гамбурга поверталась Анна Молинь, вийшла з потяга в Лежайську і пішла навпростець до свого села. По дорозі схопили її поляки з Бжиської Волі, пограбували все, що у неї було, а потім завели до лісу, там пригнули верхівки двох дерев, прив'язали до них дівчину і розірвали надвоє.
Тоді поляки вбили над Сяном також двох братів дружини Логина, а їхні тіла вкинули в річку. Так само загинули: Василь Кархут — брат Стефана з Циганської Гурки, Андрій Зінь, Іван Пилипець. Брати Іван і Василь Гроди після приїзду до Лежайська вирішили взяти віз із Цеплиць. За ним пішов Василь. Коли повернувся до Лежайська, брат уже був мертвий. Його вбили поляки.
* * *
Неможливо зараз установити, скільки хлопців і дівчат з Цеплиць, що поверталися з Німеччини, загинули над берегами Сяну. Багатьох з тих, хто був у Німеччині на роботах, нема ні на еміграції, ні на батьківській землі. Залишається припустити, що вони загинули від бандитських куль, а їхні тіла попливли Сяном до Балтійського моря.
Важко описати Голгофу людей з мого села і назвати всіх жертв українських Цеплиць, а вони були дуже великі. «Людові» літописці наших часів голосно вихваляються, як зі своїм військом і Цивільною міліцією захищали українське населення від банд. Яка страшна іронія! Коли на очах польських міліцейських гарнізонів і війська у Ярославі гинули мирні мешканці мого села, тоді ніхто не прийшов захищати людське життя.