Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Брасбаунд. Так, залізницею від Рогу до Каїра. Що ви за один, що ціла нація повинна через вас оголосити війну? Що писатимуть ваші газети, якщо ви зникнете? Необережний, нерозсудливий турист! Що скажуть ваші вчені друзі-адвокати? Що вже час вам поступитися молодшим і кращим людям. Це ви — національний герой! От краще знайдіть золоті поклади в Атлаських горах! Тоді всі уряди Європи кинуться вам допомагати. А доти бережіться! Бо вам доводилось лише бачити відчай на блідих обличчях тих нещасних, що їх ви доручали милосердю вашого бога; тепер же вам доведеться почути лицемірну та масну промову судді, що виголосить вам вирок.
Сер Ґовард (доткнутий до серця, розгубившись за зневагу до його професії, вперше скидає з себе машкару поваги, підводиться і стиснувши кулаки, іде до Брасбаунда; леді Сісілі скидає оком, щоб пересвідчитись, що їх розділяє стіл). Я не маю вам нічого більше сказати, сер. Я не боюсь ні вас, ні тих розбійників, з якими ви, може, змовились. Що ж до вашого майна, можете забрати його, як скоро схаменетесь і вимагатимете його, як спадкоємець вашого батька. Але зробіть злочин — і ви будете поза законом: не тільки втратите свою спадщину, ба й доступ до цивілізованого світу назавжди вам буде заказаний!
Брасбаунд. Помста за матір мені дорожче за десять маєтностей.
Леді Сісілі (спокійно). До того ж, Ґоварде, маєток, замість давати прибуток, дає тепер сто п’ятдесят фунтів збитків на рік, отож ледве чи буде йому з нього користь яка.
Брасбаунд вражений цим викриттям.
Сер Ґовард (розгубившись). Справді, Сісілі, я вважаю, що ви могли вибрати слушніший момент, щоб згадати про це.
Брасбаунд (огидливо). Ага! Шахрай! Адвокат! Навіть викуп за своє життя ви намагаєтесь платити фальшивою монетою! (Гукає) Гей! Джонсоне, Редбруку! Хто-не-будь! (До сера Ґоварда). Ви хотіли спокою? Ви його матимете: я не хочу далі терпіти товариство такої людини.
Сер Ґовард (розгніваний, з очайдушною сміливістю). Ви мене ображаєте, сер. Ви негідник! Негідник!
Джонсон, Редбрук і ще кілька осіб входять через арку.
Брасбаунд. Виведіть цього чоловіка.
Джонсон. Куди його помістити?
Брасбаунд. Куди хочете, аби ви могли його знайти, коли треба.
Сер Ґовард. Ви ще попадетесь, друже мій!
Редбрук (добродушно, з певним тактом). Ну, ну, сер Ґоварде. Яка рація протестувати? Ходімо, ми вас улаштуємо дуже вигідно.
Сер Ґовард виходить через арку між Джонсоном та Редбруком і щось гнівно белькоче. Інші, крім Брасбаунда та леді Сісілі, йдуть за ними.
Брасбаунд ходить по кімнаті, усе так само гнівний. Через це він несвідомо вступає в нерівну боротьбу з леді Сісілі, яка спокійно шиє. Незабаром стає очевидно, що байдужа жінка може довше шити, аніж розлючений чоловік гніватися. Потім затуманена гнівом свідомість Брасбаунда прояснюється, і він постерігає, що леді Сісілі непомітно під час розмови закінчила черезплічник для Марцо і тепер лагодить куртку.
Він зупиняється; дивиться на свою фуфайку і, нарешті, розуміє, в чому річ.
Брасбаунд. Що ви робите, добродійко?
Леді Сісілі. Лагоджу вашу куртку, капітане Брасбаунд.
Брасбаунд. Не можу пригадати, щоб я просив вас про це.
Леді Сісілі. Ні, я думаю, ви навіть не знали, що вона продерта. Деякі чоловіки з природи неохайні. Адже ви не можете прийняти Сіді-ель... як там його?.. з подертим рукавом.
Брасбаунд (розгублено). Я, справді, не знаю, як це він подерся.
Леді Сісілі. Не обурюйтеся так, розмовляючи з людьми. Це псує одежу більше, ніж щось інше, містере Геллем.
Брасбаунд (спалахнувши). Я вас прошу не звати мене містером Геллем. Я ненаваджу це ім’я.
Леді Сісілі. Ваше улюблене ім’я — Чорний Пакіто?
Брасбаунд (гордовито). Мене звичайно так в очі не звуть!
Леді Сісілі (перевертаючи куртку). Вибачте мені (бере нитку і засиляє її в голку, звівши на нього очі з безтурботним та задумливим виглядом). Знаєте, ви дивно скидаєтесь на вашого дядька.
Брасбаунд. Прокляття!
Леді Сісілі. Що ви сказали?
Брасбаунд. Якби я думав, що в моїх жилах є хоч крапля його чорної крови, я б собі розрізав ножем вени. Я не маю родичів. Я мав матір — це все.
Леді Сісілі (лишаючись при своїй думці). Можливо, колір обличчя ви успадкували від матері. Але хіба ви не постерегли, яка в сера Ґоварда запальна, вперта, владна вдача? І що ще важливіше, він певен того, що людьми треба керувати силою, як ви: керуєте своїми людьми. А його віра в нагороду й у кару, хіба це не те саме, що ваше бажання помститися за свою матір? Хіба ви не пізнали себе в нім?
Брасбаунд (вражений). Себе — в нім?
Леді Сісілі (повертаючись до куртки, неначе її останнє зауваження не має жодної ваги). Чи не був вам тісний цей рукав під пахвою? Чи не краще мені розпустити його трохи?
Брасбаунд (роздратовано). Дайте спокій з курткою. Вона й так добра. Покладіть її.
Леді Сісілі. О, не примушуйте мене сидіти без діла! Я так нудитимусь!
Брасбаунд. Робить усе, що хочете. Але дайте мені спокій!
Леді Сісілі. Шкода! Усі Геллеми такі гнівливі!
Брасбаунд (ледве тамаючи свій гнів). Як я вам уже сказав, це мене не обходить!
Леді Сісілі (знову починає шити). Як це потішно! Усі вони і слухати не можуть, що вони скидаються один на одного.
Брасбаунд (з ноткою відчаю в голосі). Чого ви сюди явились? Мою пастку призначено йому, а не вам. Чи знаєте ви, яка небезпека вам загрожує?
Леді Сісілі. Нам завжди загрожує та чи інша небезпека. Чи варто про це турбуватися, як ви гадаєте?
Брасбаунд (докірливо). Як я гадаю! Чи гадаєте ви, що мою куртку варто лагодити?
Леді Сісілі (найбуденнішим тоном). Авжеж, вона ще зовсім не обтріпана.
Брасбаунд. Чи почуваєте ви хоч що-небудь? Чи ви просто небагаті на розум?
Леді Сісілі. Боюсь, що я дуже дурна. Але чим можу зарадити? Гадаю, що така вже я вродилася.
Брасбаунд. Ви, либонь, не уявляєте собі, що ваш друг — мій добрий дядечко — може вважати себе за щасливого, якщо зможе решту свого життя провести в рабстві, закутий у кайдани!
Леді Сісілі. О, я цього не певна, містере Гел... капітане Брасбаунд, я хочу сказати: чоловіки завжди гадають завдати якнайбільшого зла своїм ворогам; а коли доходить до діла, то виявляється, що справді погані люди трапляються так само рідко, як і справді добрі.
Брасбаунд. Ви забуваєте, що, на вашу думку, я скидаюсь на свого дядька? Невже ви маєте сумнів, що він справді погана людина?
Леді Сісілі. Господи помилуй! Ваш дядько Ґовард найплохіша людина — набагато симпатичніша від більшости людей його професії. Звичайно, як суддя, він робить іноді жахні речі. Але якщо ви платите людині п’ять тисяч фунтів на рік за те, щоб вона чинила зло, вихваляєте її за це і примушуєте її так робити, оточуючи її полісменами, судами, законами та присяжними, то чого ви можете від неї сподіватися? Сер Ґовард — чудова людина сам собою. Одного разу у Вайнфліті, коли сер Ґовард жив у нас, ми впіймали вночі злодія. Я наполягла, щоб бідолаху, поки прийде поліція, замкнули в кімнаті, де вікно було відчинене й виходило в сад. Другого дня цей чоловік знову прийшов і сказав, що мусить повернутися до давнішого життя, якщо я не дам йому будь-якої роботи в саду; і я йому роботу дала. Це було далеко розумніше, ніж засудити його на десять років каторжної роботи. І Ґовард це визнав. Отже, бачите, він зовсім непогана людина насправді.