Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Гоголь ніколи не вдавався до класичної скоттівської імітації, але вплив «шотландського чарівника», яким він захоплювався і якого перечитував, глибоко вкоренився в його творчість. Вплив Скотта на Гоголя проявився в його трактуванні української периферії у «Вечорах» і його історичній прозі, опублікованій в «Арабесках». Скотт також сильно надихнув Гоголя під час написання «Тараса Бульби»[195]. Хоча вчені зазвичай виключають Гоголя при дослідженні впливу Вальтера Скотта на Росію, можна стверджувати, що він розумів і засвоїв романні знахідки Скотта та його бачення історії найбільш глибоко і творчо з усіх російських імітаторів[196]. Хоч Гоголь і не був залежним від сюжетних формул і оповідних прийомів Скотта, він надзвичайно зобов’язаний шотландському письменникові у його підході до національно-імперської динаміки. Обидва види схожості насправді з’являються у «Главі» про Глечика. Джон Мерсеро підсумовує його відповідність скоттівській моделі в сюжеті та оповіді:
«Головний герой наважується на небезпечну місію; він стикається із загадковою особою, котра, як пізніше з’ясовується, була важливою людиною; сільська місцевість описана очима головного героя; наявні авторські відступи, що коментують зміни між минулим і теперішнім; використано місцеві легенди, докладно описано народний одяг, прикраси, посуд, зброю та механізми»[197].
Глибша спорідненість зі Скоттом проявляється в гоголівському потрактуванні імперсько-національного аспекту в «Главі». Лапчинський потрапляє у парадигматичну ситуацію вальтер-скоттівського героя, оскільки мандрує на іншу в етнічному плані периферію імперії (багатонаціональна Річ Посполита XVII століття здається цілком доречною аналогією імперії). Україна Гоголя, як і Шотландія Вальтера Скотта у таких його романах, як «Веверлі», «Редґаунтлет» і «Пуритани», демонструє політичну та соціальну нестабільність, послаблену дію права, гордий дух автономії, а також багату народну культуру. В історичній прозі Гоголя, як і Скотта, досліджуються націоналістично забарвлені відцентрові сили, що протистоять імперському ядру. Ба більше, роль Гоголя як українця в російській літературі цілком відповідає ролі Вальтера Скотта в англійському письменстві, оскільки обидва вони захищали культурну самобутність своїх рідних периферій, намагаючись водночас знайти для них місце у великих культурах метрополії.
Історичний роман Скотта, як переконливо доводить Кеті Трампетер, став у британському контексті «парадигматичним романом імперії», який здобув популярність водночас у націоналістичної, імперіалістської та колоніальної аудиторій. Пояснюючи цей феномен, дослідниця пише:
«Скотт водночас наполягає на замкнутому характері традиційних суспільств (що живуть в умовах анахронічної ідилії, поза межами історичного часу), на неминучості, з якою такі суспільства силоміць втягуються в історію, і на виживанні культурної самобутності навіть після втрати політичної автономії. Втілюючи та пояснюючи устрій Британії як внутрішньої імперії, Скотт підкреслює ідеологічну місткість імперії, наголошує на аналогіях між формуванням нації та будуванням імперії і виступає за продовження процесу централізації національної ідентичності як компоненту імперської ідентичності»[198].
Зображення Шотландії Скоттом у романі «Веверлі» та інших романах представляють включення її до складу Британської імперії як неминуче й безповоротне. Ностальгійний настрій скоттівської старовини в цих образах виконує одразу дві функції, описані Трампетер — підживлення культурного націоналізму в контексті периферії та пропаганди політичної пасивності в контексті імперії[199]. На додачу до досліджень шотландської ідентичності, Скотт також наважився визначити британську імперсько-національну ідентичність в «Айвенго» (1819). Він побудував її як ідентичність, гетерогенну в культурному й етнічному плані — результат інвазій, іноземних завоювань і колонізації, що, як зазначає Йєн Данке, витворили англійську породу, збільшили її «імперіалістський потенціал» і перетворили англійську мову на гнучкий інструмент, здатний до «поглинання будь-яких культурних елементів»[200]. Хоча Гоголеве ставлення до національно-імперської ідентичності Російської імперії було більш неоднозначним, його погляд на самобутність України, її місце в імперії та характер і роль російської мови вельми схожий на скоттівську парадигму.
195
У бібліотеці Трощинського, якою користувався молодий Гоголь, була широка полиця з творами Вальтера Скотта в перекладі (Чудаков Г. И., Отношение творчества Н. В. Гоголя к западно-европейским литературам [Киев: Тип. Императорского Университета Св. Владимира, 1908], 151—152. 1827 року Гоголь надіслав із Санкт-Петербурга своїй сестрі роман Вальтера Скотта (ПСС 10, 412). Він назвав Скотта великим генієм у своїй статті О движении журнальной литературы в 1834 и 1835 году. У 1836 році Гоголь зізнався: Принимаюсь перечитывать вновь всего Вальтера Скотта (ПСС 11, 60). П. В. Аннєнков стверджував навіть, що Скотт був єдиним європейським автором, якого Гоголь по-справжньому добре знав (Гиппиус В. В., ред., Гоголь. Воспоминания, письма, дневники [1931; Москва: Аграф, 1999], 78—79).
196
С. Машинський пише про важливість Скотта для Гоголя і до того ж присвячує свій аналіз відмінностям між ними (Историческая повесть Гоголя [Москва: Советский писатель, 1940], 125—130). Альтшуллер також відзначає вплив Скотта на Гоголя (Эпоха Вальтера Скотта, 258—261).
197
John Mersereau Jr., Baron Del'vig's «Northern Elowerst, 1825—1832 (Carbondale: Southern Illinois Univ. Press, 1967), 197; quoted by Stephen Moeller-Sally in his «0000: or, The Sign of the Subject in Gogol’s Petersburg», in Russian Subjects: Empire, Nation, and the Culture of the Golden Age, ed. Monika Greenleaf and Stephen Moeller-Sally, 325—346 (Evanston, 111.: North-western Univ. Press, 1998), 339.
198
Katie Trumpener, Bardic Nationalism: The Romantic Novel and the British Empire (Princeton, N.J.: Princeton Univ. Press, 1997), xiii. 78. Ibid., 255.
199
Ibid., 255.
200
Ian Duncan, Introduction to Ivanhoe, by Walter Scott (New York: Oxford Univ. Press, 1996), xix.