Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Такая власть, такая гигантская сила и могущество навели уныние на самобытное государство, бывшее только под покровительством России. Народ, собственно принадлежавший Петру издавна, [униженный] рабством и [деспотизмом, покорялся, хотя с ропотом. Он имел не только необходимость, но даже и нужду, как после увидим, покориться. Их необыкновенный повелитель стремился к тому, чтобы возвысить его, хотя лекарства его были слишком сильные. Но чего можно было ожидать народу, так отличному от русских, дышавшему вольностью и лихим козачеством, хотевшему пожить своею жизнью? Ему угрожала <у>трата национальности, большее или мень<шее> уравнение прав с собственным народом русского самодержца. А не сделавши этого, Петр никак не действовал бы на них. Всё это занимало преступного гетьмана (ПСС 9, 83—84).
У цьому фрагменті представлено Україну початку XVIII століття, тобто вже протягом півстоліття — регіон Російської імперії, як самобытное государство зі своєю власного национальностью, що так кардинально відрізнялася від російської. Ця фундаментальна національна відмінність і непереможна любов до свободи відокремлюють українців від росіян, призвичаєних до рабства під владою своїх тиранів, яким вони й належали на правах особистої власності. Саме ця належність Росії самодержцеві на правах власності і спонукає Гоголя оцінити перспективу вирівнювання статусу українців і росіян як крок назад для українців, а не поступ[206]. Гоголь наголошує на тому, що Україна не належала Росії, а залишалася лише під її протекторатом, що свідчить про його сприйняття Переяславської угоди в дусі українського автономізму, а не російського імперіалізму. Всі ці ідеї були крамольними відповідно до російського погляду на історію.
Хоча вищенаведена цитата розгортається у прозовому стилі, який здається публіцистичним, вона переходить у дискурс художньої прози завдяки останньому реченню. Фраза как после увидим у третьому реченні є чимось на кшталт вказівки для читача публіцистики. Втім, абстрактні ідеї, які Гоголь накопичує в цьому фрагменті, непомітно перетворюються на чиїсь думки: Всё это занимало преступного гетьмана. Від цього моменту і далі те, що правдоподібно починається як історія, продовжується як історична проза. Безособове історичне свідчення трансформується у внутрішній монолог персонажа:
Всё это занимало преступного гетьмана. Отложиться? Провозгласить свою независимость? Противопоставить грозной силе деспотизма силу единодушия, возложить мужественный отпор на самих себя? Но гетьман был уже престарелый и отвергнул мысли, которые бы дерзко схватила выполнить буйная молодость. Самодержец был слишком могуч. Да и неизвестно, вооружилась <ли бы> против него вся нация и притом нация свободная, <которая> не всегда была в спокойствии, тогда как самодержец всегда [мог] действовать, не дав<ая> никому отчета (ПСС 9, 86).
Прозовий гоголівський Мазепа вирішує, що визволення України від Росії можна досягти лише з допомогою союзника, й оцінює різні варіанти. Він відзначає, що кримський хан занадто слабкий, серед козаків не має поваги і що його кожен може підкупити за відповідну суму. Мазепа робить висновок, що Україні потрібен надійний союзник, котрому не спаде на думку просити протекторату в Росії: Кому бы можно это сделать, как не Польше, соседке, единоплеменнице? (ПСС 9, 86). Зайве говорити, що ідея про більшу етнічну подібність українців до поляків, ніж до росіян, була ще одним викликом Гоголя імперській ідеології, яка наполягала на баченні України як заблукалого родича, який страждав під іноземним, польським, ярмом. Незважаючи на уникання будь-яких подібних натяків у своїх опублікованих текстах, Гоголь явно так вважав, якщо не вірив у цю ідею[207]. Хоч Польща й могла би стати вірним союзником, вона була майже доведена до краху своїми нерозумними магнатами. Мазепа врешті-решт робить висновок:
Оставалось государство, всегда бывшее в великом уважении у козаков, которое хотя и не было погранично с Малороссией, но, находясь на глубоком севере, оканчивающееся там, где начинается Россия, могло быть очень полезно малороссиянам, тревожа беспрестанно границы и держа, так сказать, в руках Московию. Притом шведские войска, удивившие подвигами своими всю Европу, ворвавшись в Россию, [могли] бы привести царя в нерешимость, действовать <ли> на юге против козаков или на севере против шведов.
206
Деякі сучасні історики також вважають цей аспект політичної організації головним у розумінні її історії. Поняття династичного режиму — ключове для праці Річарда Пайпса Russia under the Old Regime, 2nd ed. (1974; New York: Collier Books, Macmillan, 1992).
207
У чернетках «Гетьмана» також ідеться про етнічну спорідненість між українцями та поляками (соплеменные народы; ПСС 3, 576).