Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Художні та публіцистичні твори Гоголя про українську історію містять цікаву тематичну диз’юнкцію. У публіцистичному стилі — «Погляді на створення Малоросії» — Гоголь творить головний міф нації, з якого він вилучає будь-які згадки про минуле України у складі Польщі. Натомість в опублікованих художніх творах на українську тематику, в яких описується подальша історія українського козацтва, він зосереджується ні на чому іншому, як на польсько-українських взаєминах. У чому полягає такий розподіл? Вочевидь, зіграла свою роль тодішня політика. Оскільки українці в епоху Гоголя мали причини для занепокоєння російським і польським націоналізмом, мало сенс тлумачити походження України як позбавлене цих впливів (якнайсильніше у випадку Росії). Ба більше, Російська імперія намагалася заперечити польські претензії на Україну за допомогою самих українців. Для демонстрації своєї лояльності до імперії та підтримки власного націоналізму українці були змушені відмовитися від польської частини власної спадщини і відмежуватися від неї, особливо після Польського повстання 1831 року. Тому гоголівські тексти щодо коренів України геть позбавлені польського контексту, а в його прозі прославляється вихід України зі складу Речі Посполитої.
Ба більше, історія польського гноблення та подальшої боротьби України за незалежність була ідеалом для націоналістичної прози. Крім того, що вона була джерелом драматичних подвигів і трагічних сюжетів, у ній формувався образ поляка як ворога. Відповідно до російського імперського дискурсу, боротьба українців проти Польщі творила їхню славу остільки, оскільки повернула їх до «всеросійської» вітчизни. Їхня боротьба за незалежність від Росії в повстанні під проводом Мазепи, своєю чергою, затаврована найтемнішою ганьбою. У публічному дискурсі заохочувались тріумфальні панегірики першій, тоді як щодо другої дозволялося лише сором’язливе посипання голови попелом. Націоналістичне утвердження України могло прийматися лише як протистояння українців з поляками. Гоголь вповні експлуатував цей потенціал, творячи парадигму української історії, яка підживлювалася українським націоналізмом і водночас корилася перед російським імперіалізмом.
Втім, з уваги випадало те, що серед історичних творів Гоголя існувала також і неофіційна, приватна версія його українського націоналізму. Хоча проросійська й антипольська версія характеризує великий корпус опублікованих Гоголем текстів, він також створив антиросійську і пропольську версію, яка так і не дійшла до читацької аудиторії за його життя і, як і раніше, ігнорується. Я маю на увазі неопублікований фрагмент про Мазепу, який являє собою найцікавіший зразок гоголівського доробку в царині української історії.
Редактори ПСС некоректно ідентифікували гоголівський фрагмент про Мазепу, який отримав назву «Роздуми Мазепи», як такий, що належить до його нотаток на тему української історії (ПСС 9, 83—84). В останньому виданні 1994 року цей фрагмент класифікується навіть більш вигадливо — як такий, що походить із гоголівської «Історії Малоросії», проекту, що його «фрагменти» жодному гоголезнавцю не вдалося представити (СС’94 7, 151). На мою думку, цей текст являє собою фрагмент художньої прози, що виросла радше з історичних досліджень Гоголя, ніж із наукових записок. Насправді він містить у собі фіксацію цього переходу. Гоголезнавець XIX століття Тіхонравов висловив аналогічну думку у своєму виданні творів письменника, вважаючи, що текст являє собою «фрагмент із середини якоїсь повісті» (ТШ 6, 793). Незважаючи на той факт, що видання Тіхонравова є наріжним каменем гоголівської текстології, до якого в усіх інших випадках ПСС постійно апелює, це припущення було цілковито проігнороване в гоголезнавстві. Аномальністю цього фрагмента, беручи до уваги парадигму української історії, що її Гоголь витворив у своїй опублікованій художній прозі, можна пояснити небажання науковців розглянути можливість того, що Гоголь обмірковував літературний твір, який поставить цю парадигму з ніг на голову. Віднесення його до наукових записок допомагає підтримати монолітний погляд патріота-автора «Тараса Бульби» й дозволити Гоголеві-досліднику необережність, яка була неприйнятною для Гоголя-художника. Замовчування цього тексту українськими науковцями аж до останнього часу викликає особливий подив, немовби доводячи ефективність Пєтрової анафеми[202].
202
Насправді погляд на Мазепу як зрадника був поширений не лише серед російських націоналістів, його дотримувались також українські народники (наприклад, Костомаров), котрі стверджували, що гетьман представляв інтереси козацької еліти, а не українського народу. Лише у 1920-х роках українські історики-емігранти розпочали ревізію постаті Мазепи. Див. Orest Subtelny, «Mazepa, Peter I, and the Question of Treason», Harvard Ukrainian Studies 2.2 (1978): 158—183. У своїй статті 2002 року Я. І. Дзира, хоч і не зумів проаналізувати цей гоголівський текст, бодай здійснив його передрук, що вселяє надію на зміну ставлення до цього фрагмента в українській науці (Дзира Я. І., «Микола Гоголь», «Роздуми Мазепи», Український історичний журнал 2 [2002]: 76—83).