Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Постать Мазепи також надихнула багатьох європейських художників і письменників — таких, як Вольтер, Байрон, Делакруа, Віктор Гюґо і Словацький[204]. На відміну від західноєвропейських, польські та російські твори, як правило, вписували історію Мазепи в історичний і політичний контексти. Чимало цих західних творів становили дискурс, на який відповідали росіяни; приміром, мотто до пушкінської поеми взято з Байрона. Ще один життєво важливий стимул для російського потрактування Мазепи (особливо пушкінського) походить із поеми «Конрад Валленрод» польського поета Адама Міцкевича, вперше опублікованої 1828 року в Санкт-Петербурзі. Цей твір здобув велику популярність у літературних колах і поширювався у російських журналах. У ньому йдеться про литовського князя, котрий заради визволення своєї вітчизни від гноблення Тевтонського ордену проникає в лави ворога, врешті-решт ставши їхнім Великим Магістром, і влаштовує їхню нищівну поразку від рук литовців. «Валленродизм», як його стали називати, являв собою націоналістичну реалізацію ідеї про те, що мета виправдовує засоби; тобто зрада й обман — допустимі дії як останній засіб для здобуття національного визволення. Ця ідея містила в собі вибухові політичні наслідки для Російської імперії, і дехто з письменників, як, приміром, Пушкін, насправді це відчули (те, як цей твір пройшов через царську цензуру, є одним із недоліків цієї системи). Як зазначає Джордж Грабович, Пушкін обірвав свій переклад Міцкевичевої поеми й замість цього написав власну поему «Полтава». У такий спосіб він «відповів Міцкевичу нищівною критикою власного, російського історичного „Валленрода“», тобто Мазепи[205].

Гоголівський текст про Мазепу кардинально відрізняється від наклепів і паплюження особистості, які були поширені в російському образі Мазепи. Він зображає Мазепу державним діячем і мудрим політиком, мотивованим не жадібністю, зрадою або помстою, а думками про добробут свого народу. Будучи далеким від мак’явеллістського інтригана, гоголівський Мазепа є національним лідером. На відміну від Міцкевичевого Конрада Валленрода, гоголівський Мазепа не жертвує своєю моральною цілісністю, не розвиває внутрішній конфлікт і романтичну тугу. Зображаючи Мазепу в момент, коли він наважується на союз із Карлом XII, Гоголь описує хід його думок як раціональний і зрозумілий, а його рішення — як виправдані інтересами народу й держави, що виявляються єдиною мотивацією Мазепи. У політичному плані гоголівський Мазепа залучений до «валленродизму», з якого автор знімає тавро аморальності.

У той час, як «Погляд на створення Малоросії» був непевним і ухильним щодо проблеми української державності, «Роздуми Мазепи» однозначно її утверджують. Ця кричуща невідповідність — одна з багатьох рис гоголівської творчості — показує доцільність читання «поміж рядками» опублікованих Гоголем текстів, які й виявляють напругу між гоголівськими ідеями та офіційною ідеологією Росії. Отже, гоголівський фрагмент про Мазепу починається так: