Українець і Москвин: дві протилежності

Подібний устрій мають в Московщині і всі інші їхні суспільні групи. Ані одна з них не існувала через себе і для себе, як то було на Заході, а всі існували тільки для держави. Ані одна з них не повстала з власного права, а всі покликувалися до життя державою. Ані одна з них не розвинула — як в Европі — в боротьбі з троном власного корпоративного духа, власної станової чести, а всі привілеї діставала від державної влади без боротьби… Церква зробилася в Московщині звичайним міністерством уряду. Певний своїх прав «третій стан» в Европі — в Московщині був лише «купцамі разних гільдій», залежних від самодурства кожного Сквозніка–Дмухановского. Европейський феодалізм витворив шляхту, основану на правах, виборених предками. Московське «дворянство» було нагородою за службу цареві і залежало від примхи царя. «Знайте, пане, що тут ніхто не є значною особою, опріч тої, до якої я говорю, і тільки так довго, як я до неї говорю». Так відповів цар Павєл французькому амбасадорові Демур’є на заввагу останнього про визначних московських вельмож. Ці слова були не балаканиною божевільного деспота. Ці слова були лише влучно схопленою формулою відносин між Я і Ми, між одиницею і загалом в Московщині, що його персоніфікацією був цар. Московські дворяни — це не європейська шляхта, певна своїх прав, але звичайні кріпаки царя. Як селянська їхня абщіна відповідала «круговою порукою» за кожного свого члена, так і дворянська родина відповідала перед царем за кожного свого члена. І в цьому випадку сучасні червоні москвини йдуть слідами своїх предків, перекладаючи провину одного члена родини на всіх членів родини. за мужика–абщінніка думала ціла абщіна і памєщік. За памєщіка–дворянина думав цар, який для москвина був втіленням колективної волі. Активної участи у творенні тої волі москвин ніколи не брав, як це було в Европі, включно з Україною (Д. Донцов. «Підстави…»).