Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
«Монархісти лєонтьєви, самаріни, булгакови, тютчєви і т. п. не були соціялістами, як соціялісти бакуніни, лєніни, герцени, горькі не були монархістами. Але всі вони покладалися на міжнародну голоту і зовсім не з метою визволити її з буржуазної експлуатації, лише з метою ВЖИТИ європейський пролетаріят як знаряддя для запалення світової пожежі, в якій б горіла європейська культура. Для добра Московщини та для знищення Европи викликали в Европі і монархіст К. Леонтьев, і соціяліст В. Ленін тих самих духів, ворожих європейській культурі. Що шкодить московському буржуєві, коли ті духи заприсягаються не на Євангелії св. Марка, а на «євангелії» св. Маркса? Аби виконували потрібне москвинам знищення європейської культури. Від царя Алексея (XVII ст.) до імператора Нікалая (XX ст.) московський монархічний уряд провадив стало революційно–демагогічну пропаганду серед українських (пригадаймо соціялістичні відозви Петра І до селян) та польських селян проти провідників незалежницького руху; серед турецької «раї» (бідаків) проти їх «гнобителів» турецьких панів і серед австро–угорських селян проти «утискаючої» їх німецько–мадярської буржуазії і т. п. Чи інспіратори тої пропаганди (і відповідної політики) всі оті царські міністри ордин–нащокіни, меншикови, паніни, горчакови, ізвольскі, шебєки і т. д. — були агентами світової соціялістичної революції? Ідея соціяліста В. Леніна притягнути на свій бік мусульманський світ (і взагалі азіятський світ) не була його ідеєю, бо ж пів століття перед тим монархіст К. Леонтьев писав: «Постійна небезпека Московщини лежить на Заході. Якщо нашим союзником (в боротьбі з Заходом. — Д. Д.) захоче стати мусульманство — тим ліпше, бо і в самій вдачі Москвина є багато дуже глибоких прикмет, що нагадують турків, татар та інших азійські народи, а не слов’ян. Як бачимо К. Кавтський мав підставу назвати московський соціялізм татарським соціялізмом. Можна навести безконечну низку цитат із писань москвинів УСІХ і КОЖНОГО політичного напряму, від монархістів починаючи і на комуністах кінчаючи, і знайдемо у них всіх одну–однісеньку мрію — знищити «ґнілую Європу» ad majorem таргет Moscoviae gloriam (див.: В. Страхов. «Барьба с Западам в нашей літєратурє»). Як бачимо, писання В. Леніна є лише плаґіятом і підсумком писань всіх політичних московських письменників, від протопопа Аввакума XIV ст. до нього. Іншими словами, московський большевизм є рідною дитиною і законним спадкоємцем та виконавцем заповітів Московського царату» (за Д. Донцовим. «Підстави…»).
«Конфлікт, що лежав в основі зудару держав у 1914 році, що крився за визвольною боротьбою австрійських та турецьких слов’ян проти Габсбурзької та Отаманської імперій, що товаришив при повстанні українських селян в Польщі у XVIII ст., що його контури бачимо в революції 1848 року в Україні та в національних революціях на Сході Европи в 1917 році, що його з тривогою передбачав І. Ляйбніц, Е. Ренан, Наполеон, В. Гюґо, Ф. Енгельс, Б. Біконсфілд, що його з жадобою помсти візіонували А. Герцен, К. Леонтьев, М. Бакунін, М. Ґорькій — цей конфлікт був великим КОНФЛІКТОМ ДВОХ ПРОТИЛЕЖНИХ КУЛЬТУР, це був конфлікт ЕВРОПА — МОСКОВІЯ» (за: Д. Донцов. Там же).
Це розуміли і самі москвини. Напр., Ф. Тютчев (1803–1873) писав: «Принципи, що на них стоять Московщина і Европа, що ними вони керуються, є в такій мірі протилежні і одні других заперечують, що життя одної сторони можливе лише коштом смерти другої». Сто років пізніше підтвердив це і В. Лєнін: «Існування СССР поруч з капіталістичним світом неможливе. Один або другий мусить вкінці тріюмфувати».
Що впадає в очі при порівнянні двох світів: латинсько–германського, до якого належать західні слов’яни та українці, і світу московського? Барвистість, велич цілої історії, рухливість народних мас, напруженість конфліктів, вільна гра сил, величезна роля великих особистостей, примат права і логіки, індивідуалізм — це на Заході. Однотонність, придавленість особистости, безбарвність історичних подій, безрізничкованість народної стихії, непропорційно велика роля держави — це в Московщині. Боротьба цісарів з папами, повна драматичних моментів, — це Захід. Розправа всемогучих царів з позбавленим всякого значення духовенством — це Московщина. Завзята і вперта боротьба феодальних лицарів з королями — це Захід. Відтяпування голів своїм «холопам» — як називав своїх бояр Іван IV — це Московщина. Трагічний конфлікт старої віри з реформою і ще більш імпозантна реакція першої — це Захід. Суперечки за мертву букву між офіційною Церквою та «раскольніками» — це Московщина. Кальвінізм, цвінґліянство, лютеранство — там. «Приґуни», «хлисти», «диромоли», «скапци» — тут. Великі постаті французької аристократії, що не забувають навіть на ешафоті своєї гідности, — це Франція. Малодушна банда теж «аристократів» з ласки царської, що вештаються по константинопольських та празьких кабаретах і шинках, дожидаючи там рятунку своєї країни, — це Московщина. Не позбавлений певного драматизму момент страти Людовіка XVI або його великого противника О. Кромвела — це Европа. Замордування останнього Романова в льоху, не знати де і не знати ким — це Московщина. Г. Мірабо, Л. Кавеньяк, Ж. Клемансо — три стовпи трьох епох французької буржуазії — це там. Замоскворецький купець Островского, Фєдя Родічєв, Хлєстаков–Кєренскій — три постаті також трьох епох буржуазії — це тут. А. Лавуазьє, якому відтяла голову Республіка, «не потребуючи науки», — по одній стороні, а проф. Грєдєскул, Тімірязєв, Ґорькій, Шаляпін в позі лакея перед владою — по другій. Ціла плеяда аристократичних імен, знаних цілому континентові, що стояла на чолі або вандейських повстань, або армій коаліцій, які боролися проти французької революції, — це Захід. Генерали Брусілов, Паліванов, Клємбовскій, Ґутор і купа інших московських аристократів, що боролися за III Інтернаціонал, — це Московщина» (Д. Донцов. «Підстави …»).