Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
«Обернути Париж на купу румовищ, серед яких блукатимуть божевільні» (І. Еренбурґ).
«Вибатожити ту гнилу Европу! З киями, з батогами в руках ідім на Европу і всіх і вся там поб’ємо і вибатожимо» (Н. Лєсков).
«О моя Московщино! («Расія» в оригіналі). Моя Батьківщино! Тобі одній приречено укоронувати прогрес людства і встановити справедливість у цілому світі. Хто може рівнятися з нами, москвинами? Кого ми не можемо примусити скоритися нам? Чи не в наших руках є політична доля всього світу? І чи не ми кожночасно можемо рішати про ті чи інші плани та шляхи Европи?» (М. Погодін).
«Не зважаючи на розбіжності наших думок, ми, москвини, всі маємо одну спільну ідею. Це — ідея загального єднання всього людства. Жодний нарід не має цієї ідеї, отже, ця ідея є наша московська національна. Коли ж вона є наша московська, то ми, москвини, мусимо перестати сперечатися, в якій формі чи якими способами цю ідею здійснити, а вже почати її здійснювати» (вільний переказ за Ф. Достоєвським). Ф. Достоєвскій дипломатично не згадує про те, що те «об’єднання» має бути у формі світової держави, в якій пануватимуть москвини. Та менш дипломатичні (зарозумілі) москвини поставили край над і. Частину їх голосів ми навели.
«А. Пушкін, ідеалізуючи московське кріпацтво і протиставляючи його «поневоленню» англійського селянина, пише поему, в якій звучить ненависть до європейської цивілізації («Разґавор с анґлічанінам»). Ю. Самарін тішиться роллю, яку доведеться грати Москов щині в цілому світі. Архиреволюціонер М. Бакунін вірить, що московський нарід «внесе в історію нові засади і створить нову цивілізацію, і нову віру, і нове право, і нове життя». М. Ґорькій «плює в обличчя» Америці та «прекрасній Франції» в ім’я московських босяцьких іделів. В. Лєнін узурпує собі становище першоапостола соціялістичної церкви. Навіть П. Чаадаєв, і той, свою убивчу критику москвинів кінчає вірою у велике післанництво Московщини» (Д. Донцов. «Підстави…»). «Наше завдання — внести рятівний принцип порядку в світі, що стає вже здобиччю анархії. Московщина не може занехати цієї своєї місії, яка накладена на неї царем небесним і земним» (П. Чаадаєв. «Апалоґія сумасшедшева»).
«Одні мали рятувати Европу «здоровими формами» московського державного будівництва; другі лікували світ московською «абщіною»; треті бачили місію москвинів визволяти слов’янство; четверті — визволяти світовий пролетаріят; п’яті — відроджувати світ морально через Московщину і т. д. В деталях вони різнилися, але всі ідеологи московського месіянізму непохитно вірили, що вони, москвини, мають перебудувати світ на московський взірець. Отже, бачимо чистої спроби 100% ПАНМОСКОВІЗМ, який має претензії панувати над народами, о ціле небо вищими за москвинів культурно, економічно і політично. Виїмкове явище у світовій історії» (Д. Донцов. «Підстави…»). «Большевики голосять війну європейському буржуазному устроєві, апелюючи до пролетаріяту. Війну тій самій буржуазії голосили і старі московські «слов’янофіли», апелюючи також до того самого пролетаріяту. Чи ті «слов’янофіли» були борцями за соціялізм, чи большевики — «слов’янофілами»? Ні одне, ні друге. І перші, і другі служили тому самому національному московському ідеалові, для якого потрібний був упадок Европи. Царефіл К. Лєонтьєв називає європейську буржуазію «наіболєє пошлой». Він каже: «Пора покласти край розвиткові міщанського (с. т. буржуазного. — Д. Д.) ліберального поступу». Звертаючись до полудневих і західніх слов’ян, він з жалем стверджує, що вони «подібні всіми своїми чеснотами і хибами до європейських буржуїв». Цей антибуржуазний монархіст пише: «Світ скоро мусить відкинути буржуазну цивілізацію, і новий ідеал людства, безперечно, вийде з Московщини, з народу, в якого найслабше розвинуті буржуазні чесноти. Як бачимо, думки московського монархіста тотожні з думками московських соціялістів В. Лєніна чи П. Бухаріна. Тотожні не лише ідеї, але й плани їх здійснити. К. Лєонтьєв каже: «Для незалежности московської думки від думки романо–германської, для вступления на новий, інший шлях культури та державних форм, потрібно, щоб все нижче і нижче падала повага романо–германської культури; потрібно, щоб забобони відносно тої культури якнайскорше обернулись у дике упередження проти неї (пригадайте Філофєя. — П. Ш.). Чи можливий є тріюмф і панування комуни без вандалізму, без руйнування пам’ятників мистецтва, бібліотек тощо? Звичайно, ні! Тому той, хто прагне нових форм цивілізації, мусить нищити, руйнувати старе» (К. Леонтьев. «Васток, Расія і славянства»).