Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Вона читає їх з великим інтересом.
Андерс Юнассон ненадовго втратив дар мови.
— Як ти оцінюєш її психічний стан?
— Замкнута. Вона не захотіла обговорювати зі мною нічого особистого.
— Чи здається вона тобі психічно хворою, маніакально-депресивною або такою, що страждає на параною?
— Ні, в жодному разі. Інакше б я забила тривогу. Вона, безперечно, своєрідна, має великі проблеми і перебуває в стані стресу. Але вона спокійна, розумна і, схоже, справляється зі своєю ситуацією.
— Гаразд.
— Але чому ти запитуєш? Щось сталося?
— Ні, нічого не сталося. Я просто не можу в ній розібратися.
Розділ 10
Мікаель Блумквіст відклав убік папку з матеріалами дослідження, проведеного ґетеборзьким журналістом Даніелем Улофссоном, і задумливо поглянув у вікно, на людський потік на Гьотґатан. Цей вид він вважав мало не найбільшим плюсом свого кабінету. На Гьотґатан цілодобово вирувало життя, і, сидячи біля вікна, він ніколи не почувався відокремленим від суспільства або самотнім.
Мікаель почувався не в своїй тарілці, хоча жодних невідкладних справ у нього не було. Він наполегливо працював і далі над статтями, якими мав намір заповнити літнє число «Міленіуму», проте поступово переконався, що матеріал виходить дуже великим і не поміститься навіть у тематичне число. У ситуації із справою Веннерстрьома було те ж саме, і він вирішив знову опублікувати матеріал окремою книжкою. У нього вже набралося близько 150 сторінок, і він розраховував, що вся книга вийде приблизно сторінок 300–350.
Проста частина була вже готова. Мікаель описав убивство Даґа Свенссона й Міа Берґман і розповів про те, як вийшло, що їхні тіла знайшов саме він, пояснив, чому під підозру потрапила Лісбет Саландер. Цілий розділ, обсягом тридцять сім сторінок, він присвятив критиці, по-перше, газетної писанини про Лісбет, а по-друге, прокурора Ріхарда Екстрьома і, побічно, всього поліцейського розслідування. Тверезо поміркувавши, він пом’якшив критику на адресу Бубланськи та його колег — після того, як вивчив відеозапис прес-конференції Екстрьома, яка з усією очевидністю показувала, що Бубланськи почувався там украй незручно і вочевидь був невдоволений поспішними висновками прокурора.
Після драматичної вступної частини він рушив у глиб часів і описав прибуття до Швеції Залаченка, дитячі роки Лісбет Саландер і події, що привели до того, що її запроторили до лікарні Святого Стефана в Упсалі. Мікаель доклав максимум зусиль, щоб цілковито знищити доктора Петера Телебор’яна і покійного Гуннара Бйорка. Він описав судово-психіатричну експертизу 1991 року і пояснив, чому Лісбет Саландер становила загрозу для державних чиновників, що були завжди в тіні і взяли на себе клопіт захищати російського перебіжчика, а також навів великі фрагменти з листування між Телебор’яном і Бйорком.
Далі він описав нове життя Залаченка як громадянина Швеції і його бандитську діяльність, його помічника Рональда Нідермана, історію з викраденням Міріам By і втручанням Паоло Роберто. Під кінець він узагальнив події в Госсеберзі, внаслідок яких Лісбет Саландер підстрелили й закопали, і пояснив, як сталося цілком безглузде вбивство поліцейського, коли Нідермана було вже спіймано.
Далі писати стало важче. Проблема полягала в тому, що в матеріалі як і раніше були істотні лакуни. Гуннар Бйорк діяв не сам. За цими подіями, безперечно, стояла ціла група осіб, що мала можливості і вплив, інакше й бути не могло. Врешті-решт Мікаель прийшов до висновку, що протиправні дії щодо Лісбет Саландер не могли бути санкціоновані урядом або керівництвом Служби державної безпеки. За таким висновком стояла не перебільшена довіра до владних структур, а знання людської натури. Якби в них була політична підтримка, приховати подібну операцію було б неможливо. Хто-небудь обов’язково почав би з’ясовувати з ким-небудь стосунки і розпустив би язика, внаслідок чого ЗМІ вийшли б на справу Саландер ще кілька років тому.
Мікаель уявляв собі «Клуб Залаченка» як маленьку законспіровану групу, що діяла у власних інтересах. Але він не міг встановити особу нікого з цих людей, окрім хіба що сорокалітнього Йорана Мортенссона — поліцейського, що мав ще якусь секретну посаду і стежив за самим Мікаелем.
На думку Мікаеля, книгу слід було встигнути надрукувати на самий початок процесу над Лісбет Саландер. Разом із Крістером Мальмом вони планували видання у м’якій обкладинці, щоб розсилати її одним пакетом з літнім, дорожчим числом «Міленіуму». Мікаель роздав завдання Хенрі Кортесу і Малін Ерікссон, яким треба буде написати статті про історію Служби державної безпеки, про справу Інформаційного бюро і таке інше.