Повітряний замок, що вибухнув

Її цікавило, що думає про неї після всього, що сталося, Драґан Арманський.

Було цікаво, як розцінює ситуацію Хольгер Пальмґрен.

Анніка Джанніні говорила, що вони обоє зайняли місце в її кутку рингу, але ж це лише слова. Вони нічого не можуть зробити, щоб вирішити її особисті проблеми.

Вона задумалася про те, які почуття переживає до неї Міріам By.

Задумалася над власними почуттями до самої себе і дійшла висновку, що за великим рахунком власне життя їй байдуже.

Раптом її самоту порушили — охоронець устромив ключ у замок і впустив до неї доктора Андерса Юнассона.

— Доброго вечора, фрекен Саландер. Як ми сьогодні почуваємося?

— Нічого, — відповіла вона.

Він перевірив її журнал, щоб переконатися у відсутності високої температури. Лісбет звикла до візитів, які він робив їй разів два на тиждень, і з усіх людей, що займалися нею і тицяли в неї пальцями, лише до нього вона відчувала певну довіру. Вона жодного разу не помітила, щоб він на неї дивно косився. Він заходив до неї в палату, трохи з нею розмовляв і перевіряв, як себе почуває її тіло. Не ставив питань про Рональда Нідермана або Олександра Залаченка, не запитував, чи при своєму вона розумі або чому поліція тримає її під замком. Його, схоже, цікавило лише, як працюють її м’язи, як посувається загоєння рани мозку і як її самопочуття в цілому.

Крім того, йому доводилося копирсатися у неї в мозку в найпрямішому, фізичному сенсі. А вона вважала, що до людини, що копирсалася в твоєму мозку, треба ставитися з повагою. На свій подив, вона відкрила, що сприймає візити Андерса Юнассона як приємні, незважаючи на те що він її мацав і аналізував криві її температури.

— Нічого, якщо я в цьому пересвідчуся?

Він провів звичайний огляд — подивився її зіниці, послухав дихання, зміряв пульс і перевірив РОЕ.

— Як мої справи?

— Діло вочевидь іде до одужання, але треба більше займатися гімнастикою. І ти розчухуєш кірочку рани на голові — припини це робити.

Він зробив паузу.

— Можна поставити тобі особисте питання?

Вона скоса подивилася на нього. Він діждався, щоб вона кивнула.

— Цей дракон… я не бачив татуювання цілком, але розумію, що воно величезне і вкриває велику частину спини. Навіщо ти його собі зробила?

— Ти його не бачив?

Він раптом посміхнувся.

— Я хочу сказати, що бачив його лише мигцем. Але коли ти була в моєму товаристві без одягу, я був цілком поглинений зупинкою кровотеч, витяганням з тебе куль і таке інше.

— Чому ти запитав?

— Просто з цікавості.

Лісбет Саландер надовго задумалася. Нарешті вона поглянула на нього.

— Я зробила його з особистих міркувань, розповідати про які мені не хочеться.