Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Я розумію. Можу навіть відкрити, що я вже отримав запит від стокгольмського прокурора Ріхарда Екстрьома з приводу судово-психіатричної експертизи. Вона знадобиться у зв’язку із судовим процесом.
— Ну й чудово. Тоді ви отримаєте дозвіл на відвідини Лісбет Саландер без будь-яких порушень інструкцій з нашого боку.
— Але є ризик, що доки ми будемо займатися бюрократичною тяганиною, її стан постійно погіршуватиметься. Мене хвилює лише її здоров’я.
— Мене теж, — сказав Андерс Юнассон. — І, між нами кажучи, я не бачу жодних ознак того, що вона психічно хвора. У неї серйозні поранення і дуже складна життєва ситуація. Але я абсолютно не відчуваю, щоб вона була шизофренічкою або страждала від параноїдальних нав’язливих ідей.
Доктор Петер Телебор’ян згаяв ще чимало часу, намагаючись змусити Андерса Юнассона змінити своє рішення. Зрозумівши нарешті, що все марно, він різко встав і попрощався.
Після цього Андерс Юнассон довго сидів, задумливо дивлячись на крісло, яке покинув Телебор’ян. Звичайно, і раніше бувало, що інші лікарі зв’язувалися з ним, висловлювали свої погляди або давали поради з приводу лікування. Але майже завжди це робили фахівці, які перед тим уже працювали з цими пацієнтами і відповідали за ту або іншу форму здійснюваного лікування. Але досі ніколи не траплялося, щоб перед ним, немов літаюча тарілка, виникав психіатр і мало не вимагав допустити його, в обхід нормальних бюрократичних процедур, до пацієнта, якого не бачив протягом багатьох років.
Через деякий час Андерс Юнассон подивився скоса на годинник і відзначив, що вже майже сьома. Він підняв слухавку і зателефонував Мартіні Карлґрен, психологу Сальгренської лікарні, якого в разі потреби запрошували до травматологічного відділення.
— Привіт. Робочий день у тебе, мабуть, уже закінчився. Я тебе від чого-небудь відриваю?
— Нічого страшного. Я вдома і нічим особливим не зайнята.
— Я тут сиджу в роздумах. Ти ж розмовляла з нашою пацієнткою Лісбет Саландер. Не могла б ти розповісти мені про свої враження?
— Ну, я відвідувала її тричі і пропонувала їй поговорити. Вона ввічливо, але рішуче відмовилася.
— Яке вона справила на тебе враження?
— Що ти маєш на увазі?
— Мартіно, я знаю, що ти не психіатр, але ти розумна і тямуща людина. Яке в тебе склалося про неї враження?
Мартіна Карлґрен з півхвилини повагалася.
— Не знаю, як краще відповісти на твоє питання. Я двічі зустрічалася з нею, коли вона відносно недавно надійшла і почувала себе так погано, що мені гаразд не вдалося встановити з нею контакт. Потім я відвідала її приблизно тиждень тому на прохання Хелени Ендрін.
— Чому Хелена просила тебе до неї зайти?
— Лісбет Саландер фізично одужує, але в основному лежить і дивиться в стелю. Доктор Ендрін хотіла, щоб я за нею поспостерігала.
— І що з цього вийшло?
— Я назвала себе, ми кілька хвилин поговорили. Я запитала, як вона почувається і чи немає в неї потреби у співрозмовнику. Вона відповіла, що ні. Я запитала, чи не можу я їй чим-небудь допомогти. Вона попросила мене потихеньку принести їй пачку сигарет.
— Вона виявляла роздратування або ворожість?
Мартіна Карлґрен трохи подумала.
— Ні, я б цього не стверджувала. Вона була спокійна, але тримала велику дистанцію. Я сприйняла її благання про сигарети швидше як жарт, ніж як серйозне прохання. Я запитала, чи не хочеться їй що-небудь почитати і чи не принести їй книжок. Вона спочатку відмовилася, але потім запитала, чи немає в мене яких-небудь наукових журналів, де б говорилося про генетику і дослідження мозку.
— Про що?
— Про генетику.
— Про генетику?
— Так. Я відповіла, що в нашій бібліотеці є деякі науково-популярні книги з цієї тематики. Це її зацікавило. Вона сказала, що вже читала дещо на цю тему, і назвала кілька базових праць, про які я ніколи не чула. Тобто її більше цікавили дослідницькі статті.
— Он як? — з подивом промовив Андерс Юнассон.
— Я сказала, що в бібліотеці для пацієнтів таких спеціальних видань, напевно, немає — адже у нас там більше «Філіпа Марлоу»,[22] ніж наукової літератури, — але обіцяла подивитися, що мені вдасться знайти.
— І ти що-небудь знайшла?
— Я сходила до бібліотеки і взяла кілька чисел журналів «Нью Інґленд джорнал оф медсін» і «Нейчур». Вона залишилася задоволена і подякувала мені за докладені зусилля.
— Але ж це складні журнали, в них в основному суто наукові статті.
22
Герой детективної серії Реймонда Чандлера.