Одіссея найкращого сищика республіки

Ми вийшли до потічка, річище якого було обкладене каменем. Води багато, весна ж.

— Давай, — кивнув я.

Ми сіли на невисокий парапет.

— У вас, Іване Карповичу, мабуть, багато запитань. Я готовий відповісти на них, але перед тим я б хотів, щоб ви прочитали листа від Бенціона Менделевича. Дістану його з кишені. Добре? — спитав Борис. Він бачив, що я тримаю його на прицілі, й намагався бути обережним.

— Добре.

Він неквапливо опустив руку до кишені, взяв звідти конверт. Запечатаний. Подав мені.

— Розкривай.

Борис розірвав конверт, дістав аркуш паперу з вензелем «Варшави». Я побачив великі, не дуже впевнені літери. Видно, що Крік нечасто писав.

«Добрий день, Іване Карповичу. Перш за все хочу попросити вибачення за турботи й небезпеки, з якими ви зіткнулися під час переходу кордону. Провина повністю на мені, бо саме я обіцяв вам безпечний коридор і не забезпечив його. Коли я дізнався, що човен Бороди знищено, я дуже близько взяв це до серця й наказав провести розслідування. Спочатку про обставини загибелі човна не було нічого відомо, крім того, що його уламки прибило до румунського берега. Про це мене повідомила людина, яка мусила зустріти вас у Варні. Всіх здивувало, що уламки обгорілі. Це видалося мені підозрілим, і я наказав опитати інших контрабандистів, які були в рейсі тієї ночі. Вони розповіли, що бачили щось схоже на салют, потім чули вибух і постріли кулеметів. Помітили канонерку, яка так далеко зазвичай не заходила. Це вже було зовсім дивно, і я запитав про події ночі капітана канонерки. Той із поваги до мене розповів, що отримав наказ від командувача флоту будь-що знищити човен контрабандистів, бо ним начебто плив до Болгарії дуже небезпечний німецький шпигун. Капітан розповів, що не знайшов би човен уночі, але з того спочатку полетіли світлові ракети, а потім він узагалі вибухнув і загорівся. Канонерці залишалося підплисти й розстріляти з кулеметів тих, хто примудрився залишитися живим. Наказ був саме знищити, а не брати у полон. Я наказав дізнатися, хто привозив на човен Бороди вантажі для останнього рейсу. Виявилося, що, крім мого товару, привезли два ящики від портових митників. На допиті митники радо повідомили, що ящики їх попросили перевезти чини з військової контррозвідки. Наші люди в штабі флоту доповіли, що операцію теж розробляла військова контррозвідка. Її керівника, полковника Радова, я запросив на заміське рандеву. Там полковник виявив дива щиросердності, розповів, що випадково дізнався про ваше перебування в Одесі. Вас, Іване Карповичу, впізнав один із його агентів. Радов повідомив у Петроград, звідти наказали слідкувати за вашими діями. Люди Радова дізналися, що вас повезуть до Бороди, і зрозуміли, що ви переправляєтеся через кордон. Полковник доповів, наказали не допустити вашого виїзду, бо за кордоном вами могли скористатися вороги Росії, і швидко розробив план вашої ліквідації. Цікаво, що наполягали на вашому знищенні й кілька поважних членів Синдикату з-поміж тих, які мусять загинути найближчим часом. Мабуть, вони не забули, як ви завадили їм знищити мене, і хотіли помститися.

Здавалося, їм це вдалося, бо моя людина у Варні повідомляла, що нікому з човна Бороди не вдалося вижити. Про це говорив і капітан канонерки. Він запевнив, що з кулемета розстріляв залишки човна. І навіть якщо б хтось дивом залишився живим серед уламків, він би гарантовано замерз і втонув, бо до берега було не менше десяти верст. Я навіть замовив по вас панахиду в Спасо-Преображенському соборі, яку мусив служити сам архієпископ Назарій. Та тут до мене почали доходити дивні звістки — буцімто болгарська контррозвідка та військова поліція шукають вас по всій окупованій частині Румунії. Я відправив Бориса, який дізнався, що, на жаль, моя людина у Варні зрадила і почала працювати на болгар. Талєв хотів здати болгарам і Бориса, але тому вдалося втекти, а потім викрасти зрадника. Під час допиту зрадник зізнався, що вас урятував румунський контрабандист, який підібрав вас, ледь живого, в морі за кілька верст від берега. Талєв знайшов контрабандиста, впізнав вас, а потім продав болгарській контррозвідці, у якої висів на гачку. Болгари збиралися здати вас німцям. Та ви, Іване Карповичу, змогли якось утекти з тюрми, і тепер вас шукають. Коли Борис мені це повідомив, я зрозумів, що ви, людина рішуча, не відмовитеся від свого плану. Я наказав Борису прибути до Пловдива і чекати вас там. Порадив йому використати платівки з записами пані Анетти, щоб ви точно почули. Якщо ви читаєте цей лист, ви зустрілися.

Отже, Іване Карповичу, прийміть мої вибачення за те, що сталося, але зважте на те, що у справу втрутилися обставини, на які я не міг вплинути. Почуваюся вашим боржником, прошу дозволу, щоб Борис супроводжував вас і надавав потрібну допомогу. Тим паче, він трохи знає грецьку й непогано — італійську. Борис візьме на себе всі фінансові витрати під час подорожі, щоб хоч якось компенсувати попередні недоречності. Прийміть мої запевнення у дружбі. З повагою Бенціон Крік».

Я відклав лист, думав.

— Якщо у вас є якісь питання, Іване Карповичу, я спробую на них відповісти, — сказав Борис. — Пан Талєв убитий. Полковник Радов зробив успішну спробу самогубства, залишивши посмертну записку, в якій пояснював свою смерть зрадою. Можливо, це вас утішить.