Чужинець в Олондрії (ЛП)

— Почав говорити з нею. Бачу це по твоєму обличчю.

— Не знаю, що ви там бачите, — відповів я, сміливо зустрівши його погляд, бо знав, як змінилося моє обличчя: стало суворішим і менш прочитуваним. Але жрець і далі усміхався, наче бачив тільки те, що хотів бачити; раптом я помітив, що очі йому світяться через те, що виступили сльози.

— О! Евнеаньї, це велика честь — спостерігати за тобою; гадаю, ти здобув мужність Хівнавіра. Знаєш цю історію? — Він засміявся і затряс головою, аж зашурхотів чорний кінський волос, що з нього було зроблено його перуку. Розмовляючи, робив вузькими зап'ястками в тонкому мереживі манжетів такі рухи, немов ті руки переслідували власні тіні. — Хівнавір, — жрець часто дихав і блискав очима, — це легендарний персонаж, один із наших найбільших коханців. Його історія бере свій початок у велику епоху Бейна, коли клани Ідеїрі вбивали один одного на вулицях… В час, коли був побудований Квартал Зітхань з отими міцно заґратованими вікнами; тоді він ще звався Кварталом Принців. Бейн був містом розпусних вельмож і найманих убивць, так, і то саме в пору його найвищих мистецьких досягнень! Уяви собі, евнеаньї… карети, всіяні залізними шипами, і жінок, які ніколи не виходили зі своїх кам'яних палаців… Уяви Дервана Старого, якому пробили око стрілою у власній оранжереї, або Бея Невинного, якому залили у вуха гарячий свинець! Хівнавір народився у тому кварталі, й про нього мало відомо, окрім місця народження та оповіді про його пристрасть до прекрасної Тор, і пристрасть ця була заборонена не тільки тому, що діва була обіцяна іншому, а й тому, що вона була дочкою його дядька. Наші художники обожнюють цю історію: вони зображають Хівнавіра як прекрасного палкого молодика з широкими плечима, часто на коні; так чи інакше, він став асоціюватися з олеандром, і крізь цілі століття в малярстві він крокує увінчаним білими й червоними квітами. Що стосується мене, то я завжди вважав його не те що слабким і нахабним, а звичайним собі юнаком, який просто потрапив у легенду! Можливо, у нього була одвисла губа або свистіло в грудях на бігу. Але менше з тим! Богиня забороняє нам займатися святотатством! Про вроду Тор ми знаємо не більше, ніж про пишноту Хівнавіра — її портрету так жодного разу і не намалювали, незважаючи моду тих часів. Батько, справжній тиран — Ротда Лютий, замкнув її в окремому крилі кам'яних палат, як ото бідну муху в бурштиновому кулоні. Кажуть, що вона була надто вродливою, щоб чоловіки могли на неї дивитися: існує легенда про ніссіанського раба, який буцімто перерізав собі горло з кохання до неї. Нікому з чоловіків не дозволялося наближатися до неї, навіть родичам: сам Ротда роками не відвідував дівчинку! Можеш собі уявити, яка це була ганьба для цілого міста; містяни оголосили це варварством, і кілька молодих людей було вбито або скалічено при спробах порятувати благородну дівицю. І от невдовзі після того, як вона була посватана за одного з батькових кредиторів, її кузен Хівнавір запалав бажанням до неї.