Чужинець в Олондрії (ЛП)

Одного дня ми залишили нашого коня й карету в стайні придорожньої корчми і спустилися до річки, щоб сісти на пором. Камені котилися нам під ногами, і вітер підхоплював глинисту куряву, вітер без назви, що стало дме в одному напрямку, холодніший за всі вітри, що я досі спізнав, перш ніж ступив у цю пустелю. Жрець вже міг ходити, але не розмовляв і не знімав плаща; коли ми, ковзаючись, спускалися до краю води, він чіплявся своєю слабкою рукою за Миросове плече. Залогу порома складали раби. Коли ми відходили од берега, молода дівчина на човні, наречена, плакала і намагалася сховати обличчя під темною мантильєю.

На протилежному березі цієї ріки, великого Ільбаліну, я мав зустрітися з тілом ангела. Ріка, що облямовувала нагір'я, наче разок намиста на подолі жіночої спідниці, була для мене такою ж священною, як і для стародавніх олондрійців і горян з Тевроана, які називали її річкою Бога Даїмо. Ця вода, що виблискує м'яким світлом під сірим небом, занесе мене до Джіссавет і до свободи. Смерділо рибою й гниллю, як на морі. На палубі евменієць у чорному тюрбані продавав фігурки богів, вирізьблені з вепрячих зубів.

На іншому боці ріки лежало село Клах-не-Вій. Глиняні стіни, вітряні завулки, вози та віслюки, сидр у єдиній затрапезній кав'ярні. Стіни й підлога тут були чорні від кіптяви, сушену дичину продавали смужками, а селяни не вміли грати в лондо. Мирос вийняв власне гральне приладдя — шматки слонової кістки — і спробував їх навчити, але вони дивилися на нього з підозрою і продовжували смоктати свої люльки. Зрештою, він обпік собі руку, намагаючись обертати рожен над норовливим вогнем, і один з тих селян змастив йому опік соком алое.

Орем заповз в одну з тісних спалень, зробивши Миросу знак, аби йшов за ним і прихопив його скриню. За якийсь час Мирос вийшов звідти, залишивши дядька на самоті. Наступного разу я побачив Орема вже після години кебма: він увійшов до загальної зали, і в першу чергу кинулася в очі його перука, що відсвічувала багрянцем у світлі гасових ламп. На ньому було темно-червоне убрання з шипованим коміром і плащ на золотій підкладці. Він холодно усміхнувся мені штучними зубами. Очі йому блищали. Він був прекрасний; являв собою чудово виконану ікону для поклоніння. Цілком можна було повірити, що він ніколи не помре.