Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Чужинець в Олондрії (ЛП)
Чужинець в Олондрії (ЛП) - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Чужинець в Олондрії (ЛП)

Электронная книга - «Чужинець в Олондрії (ЛП)». Краткое содержание книги:

Джевік, син торговця перцем, виріс на оповіданнях про Олондрію — далеку землю, де книжка є настільки ж звичною річчю, наскільки вона є рідкісною на його батьківщині. Коли батько помирає і Джевік заступає його у щорічній комерційній подорожі до Олондрії, життя його впритул наближається до омріяного ідеалу. Але досить було йому опинитися на традиційному для Олондрії раблезіанському Святі Птахів, як він збивається з цього шляху і стає об’єктом переслідувань привида юної неписьменної дівчини.
У відчаї Джевік шукає допомоги в жерців олондрійських релігій, однак швидко стає пішаком у боротьбі між двома найпотужнішими культами імперії. І хоч країна стоїть на порозі війни, йому доводиться протистояти привиду й дізнаватися історію дівчини, аби отримати хоч якийсь шанс стати вільним, звільнивши заразом і її. Це випробування кидає виклик його розумінню мистецтва й життя, батьківщини й вигнання, а також того, де проходять межі того «спокусливого некромантства», яким є для нього читання.
—❖ ♦ ❖—
Нагороди та номінації: Nebula Award Nominee for Best Novel (2013), Locus Award Nominee for Best First Novel (2014), World Fantasy Award for Best Novel (2014), IAFA William L. Crawford Fantasy Award (2014), British Fantasy Award for Best Fantasy Novel (the Robert Holdstock Award) (2014)
1 ... 88 89 90 91 92 93 94 95 96 ... 146
Перейти на страницу:

Попід торговищем каліки просили милостиню. А ще там лежав забитий великий бик, а довкола в очікуванні стояли жінки із цеберками. Одна з них ухопила Мироса за рукав і беззубо прошамкотіла:

— Пустеля є ворогом людей, а фередхаї є друзями пустелі.

Дверні отвори були обрамлені грубими геометричними орнаментами з вохри, які у дійстві западання сутінків прибирали фіалкової барви. Біля храму палили довготелесі чорноволосі чоловіки, яких називають білдірі: це ті, у чиїх жилах тече змішана кров племен Долини і плоскогір'я.

Тільки одного разу ми побачили справжніх фередхаїв — їх неможливо з кимось сплутати. Вони проїхали центром Клах-не-Вія, здійнявши цілий вихор шуму та куряви. Було їх, мабуть, із семеро, і кожен чоловік скакав на окремому коні, та при цьому вони рухалися разом, наче неподільна тварина. Пси і діти приснули від них у провулки, а жінки хапали їм з дороги свої жаровні; хтось крикнув, коли перевернули його кошики, але вершники, здавалося, не помітили цього й промчали з високо піднятими головами, чоловіки і низькорослі коні однаково худі та жилаві, однаково видихали білу пару на холоді. Чоловіки були молоді, сливе хлопчаки, з довгим кошлатим волоссям, злиплим од куряви. Руки в них були оголені, а груди оперезані навхрест ременями з піхвами й амулетами. Вони промчали дорогою і залишили нас відпльовуватися од пилюки, що обліпила зуби, а самі зникли в мальовничих сутінках над пагорбами.

Згодом ми повернулися у похмуру корчму, де босий старий чоловік, причовгавши із задніх кімнат, приніс нам медове пиво, яке тут зветься стедлейхе, і ми пили його так, як навчив нас Мирос, за кестеньїйським звичаєм: перш ніж пити, слід закрити очі й почекати хвилину, щоб «дати дорогу дракону». І за тим же звичаєм ми стукали кухлями по столу, аж поки старий не приніс нам сочевицю, а потім почули з кухні щось схоже на стогони й дослідили, що поміж мішків з квасолею і дзбанків з олією прив'язано волохату корову з часником на шиї, що мав одвернути хворобу. І старий, здавалося, боявся нас, отож замахав руками й почав виправдовуватися, що тримає корову всередині, аби її не вкрали бешейді. А пізніше ми побачили, як він нюхає тютюн за столом, де сиділи якісь тевроанці; з одного боку рота в нього бракувало зубів, причому всіх.

Темрява, задимлене повітря, брудні світильники на хитких столах; знадвору почулося тужливе голосіння і ритмічне плескання в долоні. Ми всі стовпилися у дверях і спостерігали за нареченою, як її несуть вулицею в супроводі цілої процесії смолоскипів. Вітер роздмухував полум'я; летіли іскри. Наречена сиділа на стільці, що його несли на плечах її родичі. Я припустив, що то була ота нещасна дівчина, яка подорожувала з нами на поромі, хоча її лице тепер було сховане під вишитою вуаллю.

Але я чекав на іншу, так нетерпляче, як зазвичай чекає кожен наречений. І, врешті-решт, вона прийшла. На той момент ми пробули у Клах-не-Вії шість днів. Вона прибула, але не на плечах євнухів і не прикрашеною лілеями, цими священними квітами Авалеї, а упакованою в шкіряну торбу на міцній спині якогось тевроанця. Вони покрадьки прослизнули у двері, їх було двоє, і виглядали цілком так, як і всі інші, хіба що, можливо, більш обірвані, виснаженіші, а черевики їхні перетворилися на смердючі штрипці. Вони пройшли довгий шлях, через нижні пагорби Наїна, де вже настала зима, і їхні штанки до середини литок були обліплені замерзлим болотом. І ось вони були тут, вдома, у Клах-не-Вії. Вони сіли за стіл, і той, що ніс торбу, поклав її на підлогу біля своїх ніг. Орем поклав руку мені на плече, його очі тонули в смутку. Я ковтнув слину.

— Це не вона.

— О так! О так! — прошепотів жрець.

Мені скрутило нутрощі.

— Ну ж бо, — заговорив Мирос стривожено, й собі поклавши руку мені на спину. — Випий трохи стедлейхе. Або, може, чогось міцнішого? Гей, ти! Одеші кав’кеш!

— Ні, — прохрипів я через силу. — Ні. — Торба була мала, надто мала як на людське тіло, хіба що — і мені знову підкотилася нудота — хіба що з неї залишилися самі кістки.

1 ... 88 89 90 91 92 93 94 95 96 ... 146
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)