Втомлені гори

Що б паркан той розібрать – Можна б місто збудувать! – Де ж ти грошей взяв?– до Гриця. – То – державна таємниця! 28.6.2004 р. ВУНДЕРКІНД Він каже: ніколи дівчат не любив, Не пив, не палив, не женився... І звідки ж такий він в наш світ прилетів? І звідки такий він з’явився? 25.2.2002 р. КЕРМАНИЧ Що ті думають магнати, Що хотять нас залякати, Може думають вони – Що пройшли часи війни? Ні! Війна була і буде, Де тиранствують Іуди, Де живе грабіж, обман, Де керманичем – наган. 22.7.2001 р. ЗАСЛУЖЕНІ Ані в Кучми, ані в слуг, Ані честі, ні заслуг, Мало, що із горла преться, Так й за пільги він ще б’ється. Чим тобі не кашалот? "Хай не спить,– мовляв, – народ". В нас, щоб мати нагороду, Тре’ буть ворогом народу. – А народ? – А що народ? Йому можна й дулю в рот! 13.4.2000 р. ІДУ ДО НЬОГО Все більше і більше розум ясніє, А тіло і серце все більше німіє, Очі не бачать, вуха не чують Слів тих чарівних, що душу хвилюють. Що це: кінець чи початок нового? Йду помаленьку я, певно, до Нього. 12.11.2001 р. НЕМА ТАЛАНТУ Не дав Господь талант мені брехати, Тому й не можу я над світом панувати. 7.7.1994 р. ДИКИЙ ТУР – Нині виживе не щедрий А хутчіше – жлоб з жлобів. Так, пробач мені кохана, Рідний уряд захотів. А як жінка те почула, Застрочила тут же вмить: – А якщо почався ринок, І мені пора платить! –А за що, які заслуги, Ти ж не вариш, не переш? – А за те, що так як нічка – "Дуньку" приступом береш. – Розлучись, чого гвалтуєш, Нічого з садистом спать... В світі стільки "безробітних," Тільки свисни – прибіжать... Тут дружина схаменулась, І примкнула свій базар: – Хочеш ти мене позбутись, Щоб ходить самому в бар? Щоб гулять, як тур у лісі? Тут, браточок, не хитруй! Ну, а фігу ти не хочеш? Краще вже мене... гвалтуй! 12.1.1992 р. ЗНАЙШЛИ ПРИЧИНУ Вже й собаки гавкать перестали, У селі хоч діжкою коти, Люди всі забули вже про сало Й про шикарні київські торти. Як раніше вже не ходять в гості, І бояться вийти за поріг, Бо сьогодні майже в кожній хаті Замість пляшки – вила і батіг. Генофонд держави вимирає, Люди вже давно всі у журбі, Нація з лиця землі зникає, Може й справді винні голубі? 24.7.2000 р. МУЗЕЙ В УНІВЕРСАМІ Якщо у вас віднімуть гривню, Ви, певно, будете кричать, А то хіба, скажіть, не рекет Щотижня ціни піднімать? Вже страшно і в сільпо зайти, Ніби там скрізь, де ступиш, міни, Бо магазини вже в музеї Перетворили нові ціни. Колись ходили в магазин Купить баранини, свинини, А нині йдуть, немов в музей, Щоб подивитись на картини. 26.6.1992 р. ДО ТИХ, ХТО МИСЛИТЬ О, люди, сестри і брати! Усі, хто ще хоч трохи мислить, Не вірте, люди, брехунам, Які над правдою повисли. І не дрімайте, і не спіть, Бо проспимо і Сонце й Місяць, Й якщо боятись будем їх – Нас всіх уб’ють або повісять. Бо їм не треба вільний люд, Їм тре’ раби або рабині, Щоб міг усіх їх перегнуть І так сказать… в любу хвилину. А тих вгодованих бичків, Отих, що нашим світом крутять, Давно пора віддать під суд, І хай самі той стронцій дудлять. Не вірю я у комунізм, Так як не вірю в справедливість, Бо комуніст і чорта "з’їсть", Аніж комусь він зробить милість. А партії – і в нас, і в США – То справжній зговір проти людства, Щоб легше фей було дурить, Бо жить не можуть без розпутства. 28.4.1990 р. ДЯКУВАТИ ВЛАДІ – Спасибі новій владі, – Сказав Максиму Гліб, – Що є ще в магазині Перловка й чорний хліб. І хоч крупою тею Можна й ворон стрілять, Зате став мільйонером, І вільним, так сказать. І хоч не завжди ситий, Зате, ого! Орел, І воду п’єм заморську