Втомлені гори

А ми всі разом – його діти. При владі хто був, той усе захопив, Прибрав він до рук все, що бачив, І хто ж його правом таким наділив І апетитом собачим? Державу мою розтягли, рознесли, Як вівцю голодні шакали, Бандитизм поголовний – куди не піди – Скрізь слуги себе показали. Стоїть старий дід. На березку схиливсь, І б’є кулаком себе а груди: – Невже цей кошмар, що на нас наваливсь, Невже це зробить могли люди? Невже це мої земляки-козаки, Якими пишалась держава!? За скільки ж срібляників честь продала Оця очманіла орава? А може в нас честі й зовсім не було, То – вигадки просто фанатів? О, ні! Я не вірю, бо честь в нас була, Коли не було в нас магнатів. Б’ють дзвони на сполох по нашій землі І будять народ просипатись, Повстань, Україно, держава рабів, Пора вже від слуг визволятись! Вже гніву нема, щоб увесь передать, Усе, що в душі накипіло, Пора вже сокири гострить починать, Ще поки ми маємо тіло. Ну що ж бо ви, хлопці, чому мовчите? То де ж ваша доблесть і слава? Чи ждете, щоб зовсім вже вас роздягли, І внуки колись заплювали!? 22.4.2003 р. НЕЗНАЙОМКА Перейшла дорогу дівчина мені. Ой, які розумні і які ясні Очі у дівчини, тільки придивись, То в коханні будеш тільки їй клястись. Перейшла дорогу, стала в стороні, Посміхнулась ніжно зорями мені, І навіщо, люба, ніжні почуття Променем кидаєш ти в моє життя? Йдуть-гудуть машини без кінця і краю, Я стою, дивлюся й що робить не знаю. Вже й товариш сіпає: – Годі! Йдем додому. Тільки як без милої житиму я в ньому? 28.11.1961 р. СХАМЕНІТЬСЯ, НЕДОЛЮДКИ! Схаменіться! Будьте люди! Чи ж не нахватались? Дайте й іншим ще пожити – Тим, що вас підняли. Скільки ж можна пить довір’я Власного народу, Чи в вас матері не було, Чи рідні, чи роду? Жаль дивитись на народ наш, До чого довести, Щоб лелеки дітей наших З України несли?! Бач, як влада наша славна Здалека заходить: Ніби Ющенко негідник, Юлька лихословить?! Всі, хто проти Президента, Ніби-то придурки, Та хотів би, щоб дали вам Й вашим діткам – шкурки. В вас у кожного – гареми, Сауни і дачі, Ну а бідні не всі мають Й будочки собачі. І ви хочете цю владу Знову до присяги? Та щоб вас всіх до одного Гладили корчаги! Щоб безбатченків зростали Ще більші ватаги, Бо у кого ж, як не в бідних, Більше всіх відваги? Ну а потім нашим хлопцям Орден за відвагу Вже приліпить їм не Київ, А Москва, Гаага! Чи ж не соромно? Покайтесь! Схаменіться, люди! Поки ще не появились Нові Робін Гуди. 6.4.2003 р. БУЛЬДОГИ Лежу й на небо поглядаю, Де хмарочки летять й летять. Ті, що ледь вище, мов пір’їнки, А ті, що нижче, ті пихтять, Немов пани в корчмі пихаті, Немов бульдоги, аж тріщать. Чому ж вони живуть ще й досі, Хотів би в Бога запитать? Чому? За що така їм шана, Що обікрали всіх підряд? А може й правильно зробили, Щоб перестав народ дрімать. Можливо, й я б так само діяв Якби мав право керувать? Але навіщо стільки треба Носить в штанах своїх дерма? За раз три курки не осилиш І трьох красунь не обійдеш, І діжку пива сам не всушиш – Нащо ж під себе все гребеш? Взяв би та й з ближнім поділився, Пограв би з ним у доміно, І ти б побачив, як приємно Зробити ближньому добро. 1.4.2003 р. ДВАДЦЯТИЙ ВІК Двадцятий вік! Який же ти розумний, Який кмітливий, Скільки всього дав! Ти дав мені і крила, і ракети, І в Космос, ніби м’ячика підняв. Та тільки жаль, прости за щирість, Віру в майбутнє ти відняв. Тепер не знаю, що б віддав я, Щоб те, що взяв, назад віддав. 5.10.1987 р. ПОВСТАНЬ Не знаю, як жить нам? Не знаю, як бути? Не знаю, кохана, любить чи забути? Бо де ж наша гідність, що ниє, як біль, Як любим одного, а з іншим в постіль? Не вірю я в вірність, не вірю в любов,