Втомлені гори

З українських джерел. Травлю я анекдоти Про все вже і про всіх, Щоб це було в Союзі, Хіба ж таке б я смів? А те, що в нашім шлунку У всіх уже бурчить, То ж, вибачте, потрібно І шлунку відпочить. Зате що хочу можу - У вічі всім сказать, І навіть Президента До мамочки... послать. І я вже не боюся, Що вишлють в Магадан, Бо ж в нас свобода слова, А я сьогодні – пан... Печи вже, що захочеш, Тебе не стануть бить, То як же нову владу, Скажіть нам, не любить? Кричи вже скільки хочеш, Хоч лобом бий в паркан, Й ніхто тобі не скаже, Що ти, браток, баран... 22.10.1992 р. ЗАГАДКА Я не ораю й не пасу, Зате їм сир і ковбасу. 21.5.1997 р. ЖЕБРАКИ Людей, якщо сказать між нами, Ніби створили жебраками, Щоб ми, відтоді як родились, То щось у кожного просили. У Бога, щоб гріхи простив, Яких ще ти і не робив, Бо як любов вважать за гріх, То це хіба, скажіть, не сміх? За гріх, вважаю, буть злодієм, Але злодії – всі живуть, За гріх вважаю я убивць, Та їх законом бережуть, За гріх вважаю гвалтувати, Але гріху немає меж, А Карпачова всім доводить, Що всі бандити – люди теж. Народ, державу обікрали, І їм все з рук. Їм все – дарма. – Кого судить?– Кравчук питає, – Як винуватого нема? Гонгадзе вбили – вбили віру, Для вбивць в’язниця – не зима, І хто повірить в справедливість, Як винуватого нема? А хто ж тоді Кравчук і Кучма, Що обібрали всіх до ніг?– Хотів би в Бога запитати,– Чи те, що творять, – то не гріх? Ось рветься знов у депутати І не боїться він гріха Отой, що втік недавно в Штати, Бо гроші кінчились в Павла. Бо де ще є така держава, Де можна вільно грабувать? А нахватавсь – тікай у Штати, І можеш ти на всіх плювать. 13.10.2005 р. ПОДРУГА Яка ж ти, скажи, подруга, Як не заступишся за друга? 21.8.2002 р. САМА ПРИБІГЛА Сучий син прибіг з весілля, Й так спішив, аж почорнів, І додому за собою Й шефу жіночку привів. – Де ж ти взяв таку красуню? – Шеф до пса, що бив хвостом. – Де я взяв? Сама прибігла За моїм ось поводком. 10.6.1992 р. КАНДИДАТ І ДЕПУТАТ Я дивлюсь, як всі рвуться до влади, Скільки галасу і запевнянь, Що не завжди даси собі раду, Хто з них справжній, а хто із них – дрянь? Гриць кричить, що віддасть людям землю, А Петро – що потроїть оклад, Хтось – що знищить він Київську греблю Й наведе у державі лад. А четвертий: –Продовжу відпустки! П’ятий каже: –Чорнобиль зітру! Шостий каже: –Дам всім перепустки На Динамівську з Селтіком гру. Рот роззявиш: кого вибирати? І за кого кидать бюлетень? А як вибереш ти його в "слуги" – Як відразу настане мігрень. Бо як тільки до виборів пруться – Всі шляхетні, немов паничі, А як тільки на Трон заберуться, Замість янгельських крил – рогачі. Видно, влада – це яблуко чварів, Бо, забравшись на самий Олімп, Він і носа свого вже не бачить, Розважаючись в посмішках німф. Видно, влада аж страшно сказати – Варто лише до неї дійти! – Вимикає в них пам’ять й про матір, Щоб не відали люди, хто ти? 10.1.1990 р. СУХА ТРАВА Й соціалізм, й капіталізм – суха трава. Якщо настав вже катаклізм – пусті слова. Світ ненажерливий і злий, що гріх таїть? Всі хочуть якнайменше дать, а всіх – доїть. 27.9.2000 р. ЛЕТЯТЬ ВІКИ Летять віки й оновлюють планету Гірляндами-витками світлих чар, А десь в гаях сидять нові поети І розумом сягають вище хмар. Колись сидів і я біля кургана Так як вони сьогодні у гаю, Де перше слово вимовив я "мама", А друге слово вимовив "люблю". І якщо хто в гаю бував ночами, Той, певно, чув, як тьохкав соловей, То він нагадував поетам, Щоб пам’ятали про людей. 3.4.1990 р. ХРУЩІ Душа мовчить, утомлена, як хмара З якої ллється піт, немов дощі, А я читаю мудрого Омара