Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

— Геть! Геть! Геть! — сканували в один голос греки. Їх активно підтримали скіфські вожді.

Шатро здригнулося від гучних вигуків, а у вогнищі затанцювали червоні язики.

Потім виступив Гелон, батько якого теж був греком. Хвилюючись, чоловік повідав, як перські загони, переслідуючи масагетів і саків, заходили у їхні землі. Одного разу так розігналися, що опинилися аж під містом Гелоном. Дерев’яне місто спалили, а молодь захопили, як живий товар.

Скіфи сподівалися, що палкі виступи Фанагора і Гелона повернуть збори у потрібне русло. Та прибулі продовжували впиратися.

— Царі преславні, — вкрадливо мовив Іданфірс. — Ми сусіди з вами. Живемо бік обік. Для нашої землі настали лихі дні. Не згадуймо того, що минуло. Помирімося. Фанагор правильно сказав: ніхто не відсидиться. Якби Перс ішов тільки на нас, його шлях пролягав би прямо. Але він своїми діями показав, що йде проти усіх народів і племен. Уже здалися йому без бою скірміади і ніпсеї. Перс поширив свою владу на гетів,[18] що найближчі до нас. А тепер іде війною на наші племена. Дуже просимо, врятуйте нас від сильного ворога.

— Ач, що замислили! Їх рятувати! — відкрито глузували упертюхи. — Самі себе спасайте! Легше дихати, коли вас нема!

— Приєднуйтесь до нас, — закликав Таксакіс. — Разом ворога зустрінемо мечами булатними.

— Ліпше хай змії сиплються з неба, ніж із непевним сусідом дружити,[19] — надсадно крикнув Невр.

Скіфським вождям набридло принижуватися перед негідними уваги царьками. Хтось погрозливо гукнув:

— Не пристанете до нас — проклянемо.

А Скіфарб похмуро обіцяв:

— Виженемо Перса — візьмемося за вас.

Знали вороженьки, що Кривий Демон слів на вітер не кидав. Іншим разом тремтіли б від страху, почувши подібне. Хіба гієни бояться антилопу, яку оточили з усіх боків? А тут ще гарячий Невр цвіркнув Скіфарбові дулю. Дражнити Скіфарба однаково, що гратися хвостом лева. Налилися кров’ю очі Кривого Демона, а стиснуті зуби з протягом скрипнули. Припадаючи на коротшу від народження ногу, Скіфарб вхопився за руків’я акінаку. Але не встиг повністю витягти з піхов меч. Твердою рукою Євстахій стримав відчайдуху. Князь щиро вмовляв непоступливих царів:

— Ми жалкуємо, що були з вами несправедливими. Віднині житимемо з вами, як з братами. Допоможемо вам, коли покличете боронити вас від ворога.

— Гей, товариші-сусіди, не вірте скіфським обіцянкам-цяцянкам. Перси влаштують облаву на скіфів. Обхоплять петлею і вирубають до ноги, — репетував білолиций Агафірс. — Без них нам ліпше буде.

— Спаргапіфе, красеню, кажуть, що твоє коріння в Мідії.[20] Своїх чекаєш? — підкинув господар білого шатра, Аріапіф.

Цар агафірсів зігнорував гостре запитання. Як і решта прибулих, він нахабно реготав:

— О, швидше б на ваших кістках станцювати!

Шумувала кров у скронях скіфів і гарячою хвилею обпікала всі члени. О, як вони прагли крові. Як поривалися, дико скрикнувши, занести меч над головою пересмішника. А потім до повного забуття, до хмільної радості мстити за образу, мстити…