Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна
- Автор: Гулько Лідія
- Серия: Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна». Краткое содержание книги:
Для допитливих читачів від 12 років, що закохані в історію рідної землі.
Присутні підхопили:
— Роз’єднаний народ — свято для кмітливого, щедра для нього пожива.
Усе ще з картинно відведеною десницею, Іданфірс натхненно закликав:
— Керуймося, браття, заповітом мудрого Бати. Гуртуймося під одними знаменами і бунчуками. А військо Перса роз’єднуймо. Ворожі загони треба знищувати по одному. Хто з мечем прийде у Степ, від меча загине.
— Хто з мечем прийде у Степ, від меча загине, — натхненно повторили вожді.
Іданфірс перевів подих.
— Бажаю почути думку кожного. Прошу до слова, — люб’язно запрошував.
Присутні водночас повскакували з подушок і водночас закричали. Іданфірс ворухнув сріблястою бровою. Його радник, князь Євстахій, тут же розпорядився:
— Першими хай висловлять свою думку шановні гості.
Скіфські вожді покірно опустилися на шкіряні та замшеві подушки.
Під мелодійний передзвін ланцюжків і браслетів до чаші з вогнем підійшов Савромат. На його голові смугаста хустка. Два кінці кумедно завернуті за вуха, а третій пиндиться на круглій спині. Савромат обсмикнув каптан, прикрашений кольоровими аплікаціями і шматочками хутра. Високим фальцетом завів:
— Хлопці, знайте, Перс ітиме до Залізних Воріт.[21] Треба збивати його з цього курсу і спрямовувати до північних племен.
— Правильно радиш, царице. Слід випроваджувати Перса на північ. До тих племен, що відмовилися розпити з нами чашу дружби, — крикнув кремезний Гелон.
— Го-го-го, сподівалися відсидітися. Аякже! Втягнемо їх також у війну, — зайшовся сміхом білявий Будин.
Савроматка наставила в бік обох долоню, мовляв: я ще не все сказала. Верещала:
– І неодмінно потрібно стерегти шлях, що веде до Танаїсу. Адже Персяка щоразу сходитиме на нього. Треба знекровлювати ворога. Коли він дійде до Меотіди,[22] то повинен бути ослаблений. А ще краще вступити з ним у відкритий бій і зразу знищити. Так голові легше.
— На Перса! На Перса! — кричали Будин з Гелоном і помахами рук підохочували всіх до скандування.
— Та не вистачить у нас сил для відкритого бою, — втихомирював гарячих гостей Іданфірс.
Цариця відкрила рота, щоб заперечити. Однак Іданфірс говорив надто гучно:
— Спустіться на землю. Так, сміливі наші воїни. Але чисельністю вони Персові вступають. Про вирішальну битву не час говорити. Треба виждати, почекати слушного часу. Ворожі загони повинні розтягнутися у безкрайніх Степах. Ось тоді, як собака Бати, станемо їх непокоїти. А на перших порах будемо знекровлювати ворога. Приміром, на крайні загони несподівано нападати. Це ослабить ворога. Ще пропоную нашому великому царству розділитися. Царство Скопасіса рушить морським берегом у бік, де сходить сонце. Тобто дорогою, що веде до Меотіди і Залізних Воріт…
— До Скопасіса приєднаються племена Савроматії, — ввернула своє цариця (вона досі стовбичила біля камінної чаші).
— Гаразд, — великодушно погодився Іданфірс.
Дзенькнули ланцюжки і браслети. Задоволена Савроматка попрямувала до своєї подушки.
— Другу силу, вважаю, можуть скласти царства Іданфірса, тобто моє, і Таксакіса. До нас приєднаються племена гелонів і будинів. Ми повинні триматися від ворога на відстані одного дня шляху. Наше завдання бачу в наступному. Слід заманювати ворога на землі тих племен, які відмовилися від союзу з нами. Втягнемо їх також у війну.
— Добровільно не хотіли воювати, воюватимуть проти волі, — підкинув Скіфарб.
Вожді на знак згоди кивали кудлатими бородами.
— Вони змушені будуть захищатися. На Перса самі нападатимуть.
Іданфірс так переконливо говорив, що всі присутні з ним погодилися.
— Товариші воїни, давайте пропозиції, як ослабити ворога? — запрошував Євстахій.
З усіх кутків лунало:
— Засипати колодязі та водойми.
— Випалювати траву.
— Не пускати Перса на землі орачів. Нині наливаються соком зерна вівса, пшениці, жита.
Збуджені вожді не звертали увагу на підлітка, подушка якого біля входу. Відреагували лише на його дзвінкий голос:
— Шановні старші, дозвольте і мені сказати слово.
Господар шатра Аріапіф заклав за вухо пишне пасмо волосся і метнув зір у кінець столу. Євстахій нахилився до царя царів і щось швидко йому сказав. Іданфірс прихильно крикнув:
21
Давня назва Кавказьких гір.
22
Азовське море.