Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна
- Автор: Гулько Лідія
- Серия: Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна». Краткое содержание книги:
Для допитливих читачів від 12 років, що закохані в історію рідної землі.
Гості задумливо хитали головами. Але очей не піднімали — тупились у вовняний килим, на якому сиділи, склавши навхрест ноги.
— Достославні, настала для нас година печалі та горя. Не будьте байдужими. Не дайте нам загинути. Бо ми або зовсім підемо з цих степів, або з Персом укладемо угоду. Хіба вам від того ліпше? Перс іде однаково, що на нас, що на вас. Коли нас переможе, то не вдовольниться. Тоді й ви не матимете спокою, — палко закликав Іданфірс.
Голос царя (це відмітили про себе всі присутні) під кінець промови тремтів.
— Не матимемо спокою, ой, не матимемо, — підтвердив кремезний Гелон.
— Спільне горе гуртує і зближує, — голосніше мовив Іданфірс, зборовши хвилювання. — Забудьмо старі образи. Обнімімося та випиймо чашу дружби. Станьмо віднині братами.
Скіфські князі підштовхували гостей:
— Чого там, забудьмо старе. Обнімімося, випиймо чашу дружби.
От тільки не квапилися гості брататися зі скіфами, ой, не квапилися… Супилися й відсторонювалися від скіфів, як від набридливих мух.
— То гора до гори не приходить, а людина до людини приходить, — глибокодумно зауважив Скопасіс і потягся з повною чашею до Меланхлена.
— Раніше я з тобою не їв ні хліба, ні кисляку. І тепер не стану, — буркнув Меланхлен і загорнувся у чорний плащ.
Пересмикнув плечима Скопасіс і важко сів на подушку. Перевів очі на Іданфірса. Вид царя царів незмінний — привітний і спокійний. Хіба могло бути інакше? Привітне обличчя — ключ до зачинених дверей. А міцні двері сусідів будь-якою ціною треба відчинити! Навіть ціною самоприниження, що для скіфа, дитини степового вітру й волі, найтяжче дається. Він, Іданфірс, таки схилить сусідів на свій бік. Згоден, його люди докучали сусідам грабунками. Та коли загальному добробуту перешкоджає сильний ворог, то варто забути образи. Треба гуртуватися, триматися купи.
Вивишив голос Скіфарб, прозваний Кривим Демоном. Невисокий жилавий чоловік, з голим чотирикутним черепом. А стільки ж то на його головоньці рубців і червоних шрамів!? Не чоловік, а злий демон — безжальний і страшний. «Довіку тебе б не бачити», — подумки бажав собі не один гість.
— Дарій веде такі сили, яких не бачили ні орли-могильники, що літають над нашими степами, ні вовки-сіроманці. Сімсот тисяч озброєних вояків.
— Сімсот тисяч? — жахнувся білявий Будин.
— Так, сімсот тисяч, — підтвердив Скіфарб. До того ж багато на конях і закутих у лати. Жодне царство не в змозі протидіяти війську Дарія, дати йому достойну відсіч.
Вклинився в розмову князь Євстахій, місце якого поруч із ратеводою:
— Поодинці не зможе, а коли об’єднаємося, то зможемо. Товариші, друзі, не пустимо ворога в свої поселення і землі.
— Кожний хай сам дбає про свою голову, — буркнув Агафірс і нервово струснув фарбованим, яскраво-синім чубом.
— Моя хата скраю, — піддакнув бритоголовий чолов’яга зі страхітливими вусами. Тавр.
Гості кидали підохочувальні позирки один на одного. Хто перший осадить господарів, друзяки?
– І чого, скажіть, Перс рухається шляхом, який приведе його до ваших степів? — глузливо спитав Тавр, накручуючи на палець смоляного вуса.
— Звісно, чого… Щоб захопити наші землі, а людей і худобину взяти в полон, — спокійно пояснив князь Євстахій.
Тавр кинув мучити вуса. Світив навсібіч зубами.
— А мої люди розказують інше.
— Мої теж кажуть: Дарій іде, щоб помститися за грабунки і шкоду, яку чинили ваші пращури, — підтримав Тавра знову Агафірс, товстун з білим обличчям і намальованими бровами. Мочка одного вуха в царя довша через масивну золоту сережку, що лежить на покатому плечі. — Ви вдерлися в їхні землі без нашої участі. Панували там доти, доки вам дозволяло мідійське божество. Це божество наразі примушує персів відплатити вам тим же. Ми і тоді не заподіяли ніякої шкоди цим мужам і тепер не станемо першими їм бити. Тому залишаємося вдома.
— Правильно. Перси ідуть не на нас, а на винуватців несправедливості, — підтримав Агафірса Меланхлен, що висунув дзьобатого носа з плаща.
Скопасіс, що сидів навпроти Меланхлена, задумливо смикав пасма рудої бороди. Розтулив рота, щоб заперечити. Але враз підхопився Невр. Лихим вогнем дихали його очі. Невр кричав і шалено розмахував кулаком:
— Це ваші предки розбили Мідію і перетворили зали царського палацу на конюшні. Вивезли золоті та срібні вироби, коштовні тканини. Грабували храми, а статуї богів розбивали…
— Не вигадуй. Такого не було, — хором заперечували скіфські вожді.
Прибулі посхоплювалися з подушок.
— Було, було таке, нам розказали… — шуміли.