Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна
- Автор: Гулько Лідія
- Серия: Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна». Краткое содержание книги:
Для допитливих читачів від 12 років, що закохані в історію рідної землі.
Спохмурнів вид Іданфірса. Зморшки, як зламані стріли, спотворили його чоло. Вигукнув цар усіх скіфських царів, вкладаючи в слова усю біль і стурбованість:
— Товариші-сусіди, забудьте старі кривди. Нуже, сідаймо тісним колом на одному килимі. Конче потрібно домовитись, як мечами зустріти ворога.
І знову мудрі слова стекли, як вода з долоні.
Першим до виходу рвонув Невр. За ним поспішили інші. І, як змовилися, всі ставили на поріг ногу. Непокоїли мертвих духів свого сусіда і відкрито зневажали його — живого.
Погаласувавши, скіфи всідалися. Люб’язно пропонували Гелону, Будину і Савроматові, котрі лишилися, займати більш почесні місця, ближче до вогнища. Слуги піднесли до Іданфірса дерев’яний столик, стільниця якого мала вигляд прямокутного блюда. На стільниці лежала засмажена голова вола із виваленим язиком — страва, приготовлена для богів. Іданфірс засунув топірець за ремінь. Натомість із піхов вихопив короткого і гострого, як бритва, меча. Розмахнувся — і садонув його у жертовне м’ясо. Підняв волячу голову над собою. З опущеними очима на розпів затягнув:
— О, милостиве небо, благослови наші схилені голови. О, грізний Арею, подателю достатку, впурхни в біле шатро щасливою пташкою. Хай добробут, сила й успіх на війні ніколи не покидають нас.
Присутні пошепки повторили слова короткої молитви.
Іданфірс обережно поклав на столик жертовну голову з виваленим язиком і провів кінчиками пальців по своїй сріблястій бороді. Потім зі зосередженим видом рубав голову на кавалки. Жирніші кидав у вогонь, а менш жирні швиргав гостям. При цьому монотонно промовляв:
— Жертовного м’яса скуштуйте… Жертовного м’яса скуштуйте…
Раби забігали за спинами гостей із повними чашами. Скіфи спершу хлюпали напій на землю, далі обережно дули на піну. Зі заплющеними очима тягнули напій в себе. Насолоджувалися його прохолодою і смаком. Передавали чашу сусіду, нижчому за чином чи віком.
Дехто, користуючись нагодою, вибрав собі товариша для побратимства. Зокрема, Євстафій з Фанагором. Чоловіки опустили ножі в наповнені вином чаші. Кожен провів лезом ножа по руці, а кров зібрав у свою чашу. Ось наступив завершальний етап побратимства. Чоловіки переплели правиці й приклали вуста до чаші. Але не своєї, а товариша. Випили чарівний коктейль до дна, до краплинки. І, нарешті, апогей обряду. Євстафій з Фанагором знімали піну з вусів. Били один одного по спині й, задоволені своїм вибором, реготали. Відтепер вони побратими. Радітимуть успіхам один одного і допомагатимуть у разі біди.
У білому шатрі гомінко. Шматочки м’яса та жиру господарі брали трьома пальцями і клали їх у рот гостям. Підносили їм до вуст і свої чаші. Розпарені наїдками та напоями, чоловіки час від часу кидали позирки на старшого.
Іданфірс ледь торкався страв. Цар усіх скіфських царів задумливо дивився у полум’я. Ось стрепенувся, відганяючи невтішні думи. Подав голос. Присутні похапцем ковтали жованку. Жодне слово найстаршого хай не пролетить мимо вух, як оці мухи. Крий їх, боже. Так багато мушні залетіло в шатро на дух смаженини.
— Коли сколот не знає, як йому бути, то згадує подвиги героїв, їхні повчання. Ці повчання передаються на сходках одноплемінникам, а біля родинного вогнища — синам. Повчання служать для сколота священним заповітом, законом. Слухайте, мої товариші. Слухайте пророчі слова шанобливо, з острахом. Я — Іданфірс, цар всіх царів, співатиму.
У шатрі запала тиша, яку порушували тільки пискливі ластівки, що стрілами миготіли над діркою шатра. Прикривши запалі очі пергаментними повіками, Іданфірс почав ритмічно розхитуватися. Правицю зі зімкненими трьома пучками він картинно відвів убік. Високим фальцетом затягнув: