Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

– І куди ти, Скіле, сине Аріапіфа, заманиш Перса? Можливо, поділишся своїми стратегічними планами зі мною, ратеводою, — іронічно запитав Скіфарб.

— Між гетами і Понтом у напрямку від Істра до Тіри лежить Гетська пустиня. Рівний і безводний простір — гарна пастка для Дарія. У пустині люди і коні почнуть падати від спраги, — серйозно відповів хлопчина.

— Оцей заведе Перса у Гетську пустиню? — сміхотливо перепитали Скопасіс із Таксакісом.

Царі сміхотливо підморгували ратеводі.

— Стратег, — іронічно тягнули чубаті вожді.

— Поки ви тут балакаєте, перси без перешкоди мандрують Степом. А мій мобільний загін помчить назустріч ворогові. Ми з’явимося перед ворогом несподівано. Перси кинуться нас доганяти. Ми вдамо, що злякалися, — і тікатимемо. При цьому повернемо голови коней у бік пустині. Поведемо персів за собою. Ми заманимо ворога в безводні місця. Перс піде нашими слідами, — гаряче запевняв Скіл старших.

— Хлопці, дитя гарно придумало, — верескнула цариця. — Погодьтеся, треба відразу збити Персяку зі шляху, що веде до Танаїса.[23]

— У нас розроблений інший план ведення війни, — нагадав Таксакіс.

Скопасіс (на знак згоди з Таксакісом він хитнув головою) огрів верескливу царицю осудливим поглядом. Крила білих брів Іданфірса сердито настовбурчилися. Безапеляційним тоном владика мовив:

— Пропозиція Скіла не суперечить моєму планові. Я, Іданфірс, підтримую молодого воїна. Прошу, шановні збори, його теж підтримати. Дамо молодому воїнові шанс на ділі довести, що він здатний мислити стратегічно.

— А я, Аріапіф, дозволяю молодшим товаришам брати з моїх косяків необ’їжджених коней, — докинув господар білого шатра.

Напевне, Аріапіф, хвилювався, бо кінець оселедця випав із-за вуха.

Скіфські царі перезирнулися. Чи не забагато уваги хлоп’якові. А тут ще й князь Скіфарб схвально відгукнувся:

— Щоб дружина Скіла виглядала чисельною, то хай хлопчаки з усіх царств приєднуються до його загону. Погодьтеся: гарна школа для хлопчиків. Не забувайте, шановні, ми в стані війні. Ніхто не лежатиме в тіні під возом.

— О, у Гетській пустині сонце колесом котиться по землі й траву спалює начисто. Від спеки земля там порепалась. У щілини можна вкладати долоню. І так вдень спекотно, що і вершник, і кінь не можуть дихати, — розказував Скіл.

Голос хлопчини тремтів і збивався від хвилювання.

— Згода, — поставив жирну крапку Іданфірс.

Не обертаючись, Скіл шанобливо задкував. Дійшов до своєї подушки і навмання сів. Та ще довго обличчя підлітка маківкою горіло поміж чоловічих — покалічених, спотворених шрамами, обпалених сонцем і негодою.

— Товариші, браття воїни, я закликаю вас випити до дна чашу нашої майбутньої перемоги! — виголосив Іданфірс.