У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Відлюдний убогий двір і злиденна хата на відшибі села під Бором стали рятунком для Ганни і її родини, а ще коли дід Павло полатав дах парками, і той перестав протікати при дощах і грозах. Великим Ганниним родом знову, як мурахами, спішно носилася суха соснова глиця на розпал, ламалися віття, а більші перепилювалися і вкладалися на зиму і під навісок, і в сінях, закопувалася врешті хоч і невелика частина картоплі, буряків, ріпи та моркви, лузалася квасоля, оббивалися головки соняхів, висушене насіння з яких готувалося обміняти на олію. Вдалося Ганні трохи підробити борошна, пшона, кукурудзи, макухи, олії і на тканини, не кажучи про шматки ряднини та полотна, які вона випрошувала у замовників при розплаті.

Отож, як школярі п’ятіркою пішли до школи, вона і цього року була із хай невеликим, а все їстівним запасом на зиму, бо вдалося їй та Домашці зі Степанком до всього назбирати у полі чимало й колосків, вим’яти із них і пшениці, і жита, і ячменю та проса, а потім ще й із дозволу господарів-селян вигребти чи викопати по їхніх грядках чимало решток хоч якої вже картоплі, ріпи, моркви, буряків та навіть капустяних качанів, яких Ганна наквасила разом із листям повну подаровану дідом Павлом діжку.

Ганнин страх перед зимою одного осіннього дня посилився тим, що до її, тепер забутої світом і людьми хати, нежданно забився якось виконавець і об’явив їй, щоб негайно йшла на зібрання в сільську зборню, пригрозивши за неявку карою. Злякана Ганна врешті, хоч і нерадо, мусіла піти в село. Повів її туди дядько Павло Турик, якому також було загадано прибути в зборню. В переповненому давньому як світ приміщенні було вже битком набито людей, гамірно та накурено, і вони ледь протиснулися попід стіною та стали там збоку. Діда, правда, аж геть старого, хтось посадив на своє місце, а Ганна так і стояла, стиснута чужими людьми.

На чималому дощатому підвищенні в кінці залу отієї зборні стояв накритий червоним полотнищем стіл з кувшинком і кухликом та білою чорнильницею-невиливайкою, в якій стриміла червона ручка, а обік лежали гасла-плакати і зшиток. За столом на лавці під портретом Леніна сиділо четверо приїжджих заготовачів – представників окружкому, чимось озлоблених, зухвалих і насуплених. Ганна боялася навіть дивитися в їх бік, бо пізнала між них одного з тих, що конфіскували її господарство.

- Ми покликали і зібрали вас тут, селяни, щоб, вивізши план здачі продовольчих лишків, виконуючи вказівки уряду робітників і селян, організувати нарешті у вас Товариство Спільного Обробітку Землі – ТСОЗ, - звівшись, виголосив один із них, як трохи вгомонилася і всілася юрба в зборні. – ТСОЗ, що був у вас організований позаторік, знано вами, підпав до рук підкуркульників та ворогів народу і, як знаєте, згорів разом із контрактаційним інвентарем та реманентом. Тяглова живність його була повністю пограбована і за те конфіскована владою, а злочинці покарані. Отже, товариші селяни! Настав поточний момент відновити у вас ТСОЗ, як передову ланку радянського господарювання, і ми уповноважені те нині вчинити. Хто за створення у вашому селі, за прикладом інших, нового ТСОЗу, прошу голосувати! – об’явив він, підіймаючи разом із застільцями і свою руку.

Скупчене юрмище селян в залі у відповідь лише більше стихло і оніміло, не піднявши жодної руки на той заклик. Ганна зауважила, як деякі передні раптом почали відступати назад. В залі стихло так, що навіть одиноких покашлювань не стало чути. В Ганни від тієї тиші аж пересохло в роті.

- Так, товариші, справа в нас так, видно, не піде, на умовляння у нас часу немає, - не дочекавшись піднятих рук у залі, сказав промовець, опустивши разом із застільцями і свою руку. – Тоді прошу, - порадився він тихо із напарниками, - підняти руку тих, хто проти ТСОЗу. Ага! Немає?! – виждав він якийсь час, горячи злобою і злорадством в очах. – Отже, таким чином, у поточному моменті будемо вважати, що всі присутні тут селищани голосують за! – сказав він, єхиднувато посміхнувшись. – Пиши, Якове, - “Прийнято одноголосно і добровільно!” – наказав одному із застільників ведучий. – А тепер, коли вже у вас є ТСОЗ, то йому слід обрати назву і голову. Є пропозиція головою обрати, товариші ТСОЗівці, учасника цих зборів, активного члена комнезаму, за погодженням із райкомом та окружкомом, ось товариша Капка Сидора Степановича, - показав він на миршавенького чоловічка, що піднявся на ці слова в застіллі. – Товариш Капко перевірений нами досвідчений організатор та застрільщик радвлади, мешкатиме з родиною при вашій сільраді і справу із вашим ТСОЗом налагодить належно і швидко. Хто проти нього, як голови, прошу підняти руки! – знову спитав він у омертвілого залу. – Немає? Отже, пиши знову, Якове, - “Прийнято одноголосно”. Надаю слово голові вашого ТСОЗу товаришеві Капку Сидору Степановичу, - об’явив він і всівся поряд решти застільців.

- Так як ви, бачу, не проти і ТСОЗу, і мене, товариші, - заікнувся новообраний голова, -то наш ТСОЗ за порадою згори назвемо “Шлях до комунізму”, – підвищив він скрипучий голос, - і вже із сьогодні будемо активно в нього записуватись. Я, як тільки-но обраний голова, не потерплю саботажу контри, троцкістів та боротьбістів, чи інших проявів непослуху радвладі. Являйтесь по виклику завтра до сільради і там будемо ось із представниками окружкому радитися, що і як нам у поточному моменті належить негайно робити. На цьому, товариші, збори села об’являю закритими, - аж задзвенів його голос. – До завтра, товариші!