У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

- Думала, чимось допоможете нам, - зам’ялась під перелазом Ганна.

- З якого дива, братово? Сами впроголодь ледь дихаємо, ждучи ще гіршого!

Хоч завертання в місто знову було і чималим крюком, та Ганна вирішила таки його осилити і відвідати Оксану. Було вже геть по обіді, коли вона зайшла у двір до зовиці, але й тут її чекало розчарування, бо двері хати виявилися запертими на колодку зсередини.  Довго ходила і заглядала у вікна вона, обзивалася і стукала, та Оксана, сховавшись у сінях чи в другій із заставленими вікнами половині хаті, їй не відкрила. Коня в стаєнці в Оксани вже не було, але корова Лиска з телям у загородці лежала і ремигала, і прийшла зважилася на відчайдушне: вона взяла на кілку глека, підвела Лиску і надоїла його повний молоком, а випивши жадібно, надоїла ще раз і закривши загородку, понесла його з молоком додому. Те молоко додало їй сил, бо з досвітку не мала різки в роті, отож, дійшла додому, аж поздоровішавши. Були на сьомому небі і Домашка та Степанко, випивши його з нею на підвечері.

“Он воно, які ви у нас родичі, - не зізналася Ганна дітям, що той принос нею украдений. – Ті вигнали, отак обібравши, та замкнулася і не пустила в хату, а ті виїхали аж в Одещину та Крим, і ні слуху, ні духу від них, то як же нам вижити? Хоч би Тодось обізвався якось та таки пошукав Карпа. Батько ж все-таки він йому!” – ридала вона, як діти поснули.  Вирішила хтозна й колишнє клоччя, що завалялося на горищі, негайно перепрясти з Домашкою і нав’язати з нього чириків-постолів і дітям, і собі, і на продаж, та знову знайти замовців на ткання полотна чи ряден. Отож, наступного дня в хаті знову стояв верстат, а невдовзі знайшлися й замовці – господині отих корів, що їх пасли діти.

А в Петрика-пастушка та пастушок Ярисі, Лідуні і Тані життя ішло своїм шляхом. Будили їх господині рано і, давши одна кращий, а друга гірший сніданок та якесь їстиво на день у ворчику, виганяли корів із бузівками й телятами, і діти гнали їх під Бір на клинець, а вже звідти чередкою, поділившись із Степанком отією їстівністю, правилися до якоїсь облюбованої балки і там зупинялися чи не на увесь день або доки вистачало худобі хорошої паші, тоді перебиралися в іншу. Бір їх приймав завороженою тишею чи казковим загадковим гулом соснових верхів’їв, жевротом птаства чи скрипом гілля або гортанно-скрикливим карканням грака та кряком вороння. Повітря п’янило дітей живицею, затхлістю стоячих вод у балках, зелістю всілякої ростини. Та найчарівнішими для дітей були в Бору луни, що відгукувалися покотно на кожний вигук, стук чи пташиний оклик.

Дітям при цьому згадувався їхній Лісок із отим хоральним співом, і Петрик шкодував, що в Бору немає берестів і дубів, на яких він гойдався там, немає стільки птаства і звірини, хоч було тут інше: віщий шум і гул або вічна тиша і загадковість, яка змушувала хлопця задумуватись, хто посадив, коли і як оту незлічиму та несчислиму масу сосон і хто зробив так, що кожний звук у отій масі повторюється стома лунами аж десь у прасвіті. Знайшли діти і орлине гніздо в Бору та бачили навіть, як орел приніс орлятам зайця, і звичайно, співчували звіряті.

Якось на пастівник у балці до пастушків прийшов дід Павло із шнурівкою в руці, до одного кінця якої був прив’язаний залізний важіль, і вітаючись, мовчко присів під сосною. Був пообід, і худоба, напасшись, стоячи чи лежачи ремигала, дівчатка гралися кремняхами, а Петрик після купання в озерці сушився на сонці, спалений уже до чорноти. Діти, звичайно, зраділи приходу стороннього і здогадалися, що прийшов він до них від матері, бо шнурівка при ньому ще з минулого року висіла на гакові в сінях їхньої хати.

- То що, діду Павле, будете ламати сухі гілки, чи вже, може, наламали? – спитав Петрик у старого.

- Будемо, Петрусю, бо треба ж на зиму дров і мені, і вам, а їх тут нівроку, та й сидіти вам без діла, коли худоба спочиває, гріх, - звівся він, крекчучи, на ноги. – Я буду закидати шнурівку, а ви всі, вішаючись, допомагатимете їх обламувати та тягати в купи, - почав він на диво удало закидати шнура на чималу гілляку тієї сосни, під якою сидів. Діти радо кинулися йому у поміч, і за якусь годину, не відходячи від пасовиська, було наламано кілька чималих куп добротних дров.

- Худоба спочила і почала пастися, то пастухуйте, - сказав він і, вибравши найбільшу соснину, поволі потяг її додому.

Наказавши дівчаткам пильно стежити за коровами, потяг додому і Петрик чималу гіллину, прийшовши невдовзі назад уже з матерею і Домашкою. Того дня до вечора дід і Ганна та Домашка перенесли додому всі купи. Дід те повторив і в наступні дні, і за невеликий час двори діда і Ганни були повні добротного сухого гіляччя при великій допомозі пастухів у години, коли худоба спочивала.