Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
39
день народження дона Елеасара.
ну, я єдиний нічого не п’ю, крім ко́ли.
він уже на мене скоса з підозрою дивиться —
а все просто:
мені Дня незалежності Ґватемали вистачило.
та й то випадковість була.
патякаємо, багато народу.
я найближче до стола,
за метр, руки в кишені. раптом
на столі падають дві склянки,
з них усе виливається. це бачить іще людей п’ять,
усі — стоять навпроти. ну, я хмикнув, поставив назад.
нагадую: я не п’ю.
патякаємо далі. через п’ять хвилин
(я найближче, за метр, руки в кишенях, кілька свідків)
одна зі склянок падає зі стола на підлогу й розбивається.
як я писав, будинок схожий на фортецю.
кілька людей стверджують,
що не раз бачили тут білу жінку
в абу-грейбівській накидці. як правило,
вона лагідна та спокійна.
тільки торкає за ліве плече, та й по всьому. як правило…
Сімон повернувся зі своїх окремих,
спільних із Дейві Джонсом, мандрів Ґватемалою
на кілька днів пізніше.
він уже був налаштований на те саме, що й я.
ми надто довго засиділися на цій фермі.
нічого не роблячи,
можемо стати феодальними
васалами дона Елеасара,
як решта його співробітників.
той уже сказав, що більше не платитиме.
даватиме нам їжу й нічліг.
тому-то він і звик не поспішати:
наш дон перебуває на тій стадії,
яка передувала навіть капіталізму.
люди працюють суто на утриманні,
практично за їжу, нічліг і подачки,
донові не розходиться в грошах на зарплатню,
тож усе й відбувається повільно.
ми вирішили зачекати ще тиждень
і подивитися, що буде далі.
а тоді втікати.
бо це починало нагадувати кріпацтво.
за тиждень інструменти так і не прибули.
— валимо?
— валимо.
ми ще проїдемо трьома країнами
в нашому великому «дранг нах йух».
я переходитиму кордон
Гондурасу й Нікараґуа
незаконно, через річку —
найнявши чоловіка, що провезе мене
верхи на мулі.
ми з Сімоном остаточно посваримось,
і я залишуся нелегалом у Нікараґуа,
із двадцятьма баксами в кишені,
на протилежній від України
точці Земної кулі.
працюватиму кілька місяців чорноробом.
мене виручить один друг з іншого краю планети.
а коли нарешті дістануся Штатів —
повертатимуся до своєї техаської коханої,
а натомість почну блядувати,
працюючи викидайлом
в одному з нічних клубів Нового Орлеана.
але, мабуть, найголовніше:
повернувшись, я почну осмислювати те,
що доти мав час сприймати
скоріш емоційно.
усе те, що бачив у собі,
усе те, що бачив довкола.
40
останнім часом я часом
почуваюся старим-старим.
мабуть, коли отак бомжуєш,
персональний час тече швидше.
бачиш більше добра від людей —
але й тебе частіше намагаються обманути.
частіше й гостріше відчуваєш красу та щастя —
але й розпач і необхідність термінового долання труднощів.
коли ми почали подорож,
то зустріли в Мехіко божевільного Рікі,
який саме повертався зі своїх мандрів.
йому було двадцять п’ять — але всі казали, що на вигляд
він значно старший. значно старший.
це не стільки зморшки від сонця,
скільки сам вираз обличчя.
перед тим як усе це розпочалося,
незнайомі люди не давали мені більше від двадцяти років.
менш ніж за рік незнайомі кажуть: близько тридцяти.
власне, я до цього ставлюся не надто «по-жіночому»
(у стереотипному розумінні),
тому такі оцінки сприймаю радше позитивно.
може, подорожуючи, пізнаєш якусь правду.
суб’єктивну, звісно. скажімо,
у Рікі це було: жити максимально поза суспільством,
самому по собі.
у мене радше навпаки.
до надихання на мандри не мав безпосереднього стосунку Григорій Сковорода. радше вигадані персонажі: Нюхмумрик із книжок Туве Янссон, Ґольдмунд Германа Гессе, Заратустра Фрідріха Ніцше. а от Сковороду я спершу недолюблював за те, що мені здавалося його песимізмом («байдуже смерті, мужик то чи цар, — все пожере, як солому пожар»). а тепер, здається, став не так розуміти, як відчувати, що він мав на увазі.