Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
І хай як сильно нуртовища жахіть стискали у лабетах його чуття, все ж Рендольф Картер міг би повернутися і рухатися. Він міг рухатися, а якби захотів — то й зіскочити зі зловісного шантака, що неухильно ніс його назустріч фатуму, виконуючи наказ Ньярлатотепа. Він міг би зістрибнути, міг кинути виклик безодням ночі, що безконечністю зяяли під ним, тим безодням жаху, які все ж не могли перевершити безіменного фатуму, що вже чекав на нього, зачаївшись у самісінькому осерді хаосу. Він міг повернутися, поворухнутися, зістрибнути — він міг — він може — він повинен — повинен…
І приречений, доведений до відчаю сновидець зістрибнув з тієї потвори з кінською головою і пірнув у бездонне провалля відчутної навіть на дотик пітьми. Минали ери, помирали і знову народжувалися всесвіти, зорі розвівалися в туманності, з туманностей складалися зорі, а Рендольф Картер усе падав у бездонне провалля тієї відчутної навіть на дотик пітьми.
Тоді неквапним плином вічності закінчився цикл, і космос знову прийшов до ще одного безплідного завершення, і все стало так, як було незліченні кальпи[85] тому. Матерія і світло знову народилися такими, якими їх колись знав простір; комети, сонця та світи запломеніли життям, хоча не залишилося нікого, хто міг би сказати, що вони приходили і йшли, приходили, йшли, вічно, вічно — назад до першопочатків.
І знову постало небесне склепіння, і знову був вітер, і пурпурове світло зазоріло в очах сновидця, який усе падав униз. І були боги, і створіння, і воля, і краса, і зло, і вереск погибельної ночі, в якої забрали її жертву. Бо ж крізь незнаний довершений цикл протривали думка та образ дитинства сновидця, і вони наново створювали сущий світ, повертали давньому, виплеканому снами місту життя, і було це добре. І з тих безодень йому показав шлях пурпуровий газ С’нґак, і правічний Ноденс вивів його із незміримих безодень.
Зорі вибухали світанками, а світанки вибухали водограями золота, кармазину і пурпуру, а сновидець усе падав. Крики шматували етер, коли промені світла гнали геть істот із позасвіття. І старий Ноденс тріумфально закричав, коли Ньярлатотепа, що підібрався уже геть упритул, раптом спинило жевриво світанку, що розвіяло його безформні жахи на сірий пил. І Рендольф Картер нарешті спустився мармуровими сходами до свого чарівливого міста, бо він знову повернувся у той милий його серцю світ Нової Англії, з якого вийшов.
Тож разом з акордами міріадів труб вранішнього оргáна, і з сяйвом світанку, яке, відбившись від золотої бані ратуші на пагорбі, лилося до його кімнати крізь зашторені пурпурові вікна, Рендольф Картер, скрикнувши, прокинувся у своїй спальні в Бостоні. У потаємних садках пташки виводили свої пісні, а кімнату сповнювали солодкі пахощі посаджених ще його дідом лоз, що повивали віконні ґратки. Класичний камін, різьблені карнизи і розписані вигадливими візерунками стіни сяяли красою, а лискучий чорний кіт, потривожений раптовим пробудженням господаря, струшував із себе залишки сну. А за багато вічностей звідтіль, за Брамою Глибокого Сну і зачарованим лісом, за краєм садів та Серенерійським морем, за присмерковими просторами Інґанока, повзучий хаос Ньярлатотеп замислено увійшов до оніксового замку на верхівці незвіданого Кадата і став погордливо докоряти нижчим земним богам, грубо увірвавши їхнє раювання в чарівливому присмерковому місті.
Справа Чарльза Декстера Ворда
«Персть тваринна може бути таким робом заготовлена та збережена, щоби мудрий Чоловік мав цілий Ноїв ковчег у своїй майстерні і, якщо йому забажається, міг відживити детальну подобу Тварини з її праху; так само схожою Методою із персти людської Філософ може, без будь-яких протизаконних чарів, викликати Подобу свого мертвого Пращура із тліну, в який його Тіло обернулося».
[86]