Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Знай же, що те дивовижне місто із золота й мармуру — не що інше, як сума всього того, що ти бачив і любив замолоду. То краса крутоверхих бостонських дахів і західних вікон, в яких палають промені надвечірнього сонця, то порослий квітами Коммон[82] і величний купол, що височіє на пагорбі, то переплетіння шпилів та димарів у бузковій долині, якою сонно плине оперезана численними мостами Чарльз[83]. Саме це ти бачив, Рендольфе Картере, коли нянька вперше вивела тебе на прогулянку навесні, і все це буде останнім, що ти побачиш, поки у твоїх очах світитимуться любов і пам’ять. То й прадавній Салем, обважнілий від років, то таємничий Мерблгед[84], який шкіриться мармуровими урвищами своїх узбереж навздогін минулим століттям, то блиск салемських веж і шпилів, які у променях призахідного сонця видніються з далеких лук Марблгеда.

То Провіденс, що химерно і гордовито розкинувся на семи пагорбах понад блакитною гаванню, з його зеленими терасами, які піднімаються до дзвіниць та цитаделей невмирущої давнини, то Ньюпорт, що примарою здіймається над замріяними хвилерізами. То Аркгем, з його замшілими гостроверхими дахами, за якими видніються підгірні луги, то прадавній сивий Кінґзпорт з його громаддям димарів, безлюдними причалами і навісними фронтонами, з його дивовижними високими скелями і повитим імлою океаном з високими буйками на обрії.

То прохолодні рівнини Конкорду, бруковані вулички Портсмута, вкрите вічними сутінками плетиво провулків Нью-Гемпшира, де за велетенськими в’язами ледь видніються побілені стіни ферм та скрипучі журавлі над криницями. Просолені причали Ґлочестера і обвітрені верби Труро. Видива шпилів далеких містечок і пагорбів, які вервечкою простягаються вздовж Північного узбережжя, безмовні кам’янисті схили та невисокі повиті плющем будиночки, що ховаються поміж великими валунами у глибині Род-Айленда. Запахи моря і духмяність полів, чари темних лісів та передсвітанкова прозорість фруктових садів. Вони, Рендольфе Картере, і є твоє місто, бо вони — це ти. Нова Англія викохала тебе, вливши у твою душу той чар, який не вмирає. І цей чар — затверділий, скристалізований, відшліфований роками спогадів та снів і є тим дивовижним містом у невловимому присмерку; і щоб знайти цей мармуровий парапет із вигадливими вазами і різьбленими перилами, щоб спуститись нарешті незліченними сходинками до міста розлогих площ і барвистих фонтанів, тобі треба лише знову повернутися до думок і видив свого меланхолійного дитинства.