Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Коли він трохи підріс і став хоробрішим, юний Ворд іноді відважувався спускатися у цей чорторий розвалених будинків, розбитих вікон, поруйнованих сходів, перекошених балюстрад, темних облич і невідомих запахів. Він звертав від Саут Мейн до Саут Вотер, досліджуючи корабельні доки, де ще стояли шхерні пароплави[92], а тоді повертався у північному напрямку повз товарні склади з крутими дахами, збудовані 1816 року, і широку площу біля Великого Мосту, де ще стоїть Критий Ринок, зведений 1773 року, зі своїми давніми арками. На цій площі він часто зупинявся, щоб насолодитися виглядом чарівного середмістя, яке здіймалося на східному схилі річки, прикрашене двома ґеорґіанськими шпилями і увінчане церквою Християнської науки, як Лондон увінчаний собором Святого Павла. Найбільше він любив приходити туди надвечір, коли призахідне сонце торкає променями Ринок і фарбує в золото старі дахи й дзвіниці, і магічна атмосфера оповиває причали, де давним-давно ставали на якір кораблі Ост-Індської торгової компанії. Від довгого споглядання йому ставало майже млосно, він сповнювався поетичної любові до цього місця і з таким серцем у сутінках підіймався схилом додому повз стару білу церкву і вузькі стрімкі провулки, де у маленьких вікнах і ліхтарях над сходами з вигадливими кованими поручнями починали мерехтіли жовті вогники.

Трохи згодом Чарльз став шукати яскравих контрастів. Він проводив половину прогулянки серед розрухи колоніальних районів на північ від його дому, де пагорб збігає до нижньої частини Стемперз-Хіллу, на якому ґетто і чорний квартал скупчилися навколо Бостонської станції, звідки ще до революції відправляли поштові карети; іншу ж половину прогулянки присвячував ошатним, заможним районам біля Джордж, Беневолент, Павер та Вільямз-стріт, де на старому пагорбі у своєму первісному вигляді стоять багаті маєтки і з-за парканів видніються сади, а стрімкі зелені вулички зберігають безліч солодких спогадів. Ці прогулянки, а також і старанні студії, які їх супроводжували, очевидно, призвели до того, що улюблені Чарльзові старожитності врешті-решт витіснили реальний світ з його свідомості; вони й підготували ґрунт, на який тієї фатальної зими 1919–1920 року впали перші зерна божевілля, які зрештою розродилися такими дивними і жахливими плодами.