Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
А тоді сяючий простір попереду розколовся тишею лиховісного знаку, і всі вітри і жахи просто пощезли, як щезає ніч перед світанком. Тремтячи у хвилях, які примарно виринули із золотавих клаптів космічної туманності, залунали перші несміливі ноти далекої мелодії, вони бриніли слабкими акордами, яких не знає зоряний світ Землі. І щойно музика погучнішала, як шантак стрепенувся і кинувся вперед, та й сам Картер дослухався до кожної чарівної ноти. То була пісня, але співав її не голос. Її співали ніч і небесні сфери, і вона була старезною вже тоді, коли народилися Ньярлатотеп та Інші Боги.
Шантак полетів швидше, і вершник його припав до гриви, впиваючись дивами незнайомих безодень, кружляючи у кришталевих вирвах позасвітньої магії. І надто пізно пригадалося попередження злого посланця, сардонічна пересторога посланця демонів, який застерігав шукача проти безуму тієї пісні. Лише на глум Ньярлатотеп вказав йому шлях до порятунку, до чарівливого присмеркового міста, насміхаючись, чорний посланець богів відкрив йому таємницю заблукалих богів, яких він би й сам зміг повернути, аби тільки захотів. Бо шаленство і дика лють безодні — ось єдині дари Ньярлатотепа для самовпевнених; і хоча вершник відчайдушно намагався розвернути птаха, зловісний та регітливий шантак усе ж летів уперед, стрімко й невтомно, із моторошною радістю лопочучи величезними слизуватими крилами, і прямував він до тих диявольських проваль, яких не сягають жодні сни, у найглибшу аморфну безвість, де в центрі вічності нуртує та блюзнірствує божевільний султан демонів Азатот, чиє ім’я жодні вуста не сміють вимовити вголос.
Неухильно дотримуючись наказу жахливого посланця, пекельний птах летів уперед крізь зграї безформних блукачів та сутностей, що вергаються у темряві, крізь свавільні орди мандрівних прояв, що все тяглися до нього, ці безіменні поріддя Інших Богів, такі самі сліпі та божевільні, безмежно спраглі та голодні.
Уперед, несхибно вперед несла та луската потвора безпомічного вершника, радісним клекотанням вітаючи регіт та істеричне завивання, якими, немов пісня сирен, обернулася музика ночі та сфер; птах здіймався вгору і каменем падав униз, мчав, поринаючи у найглибші провалля, сягаючи найвіддаленіших безодень, залишаючи позаду зірки й увесь сущий світ, метеором пронизуючи застиглу безформність, до неуявних, занурених у пітьму палат позачасся, де чорний Азатот, аморфний і жадібний, пожирає вічність під звуки приглушений, божевільний бій барабанів і тонке, монотонне завивання проклятих флейт.
Уперед, уперед, крізь верески, крики і чорні, сповнені живого руху безодні, — аж ось наче з якоїсь благословенної далечіні до приреченого Рендольфа Картера прийшли образ і думка. Надто вже добре спланував Ньярлатотеп цей глум, ці танталові муки, нагадавши про те, що не в змозі були знищити жодні пориви крижаного жаху. Дім — Нова Англія — Бікон-Хілл — сущий світ.
Знай же, що те дивовижне місто із золота й мармуру — не що інше, як сума всього того, що ти бачив і любив замолоду. То краса крутоверхих бостонських дахів і західних вікон, в яких палають промені надвечірнього сонця, то порослий квітами Коммон і величний купол, що височіє на пагорбі, то переплетіння шпилів та димарів у бузковій долині, якою сонно плине оперезана численними мостами Чарльз… Цей чар — затверділий, скристалізований, відшліфований роками спогадів та снів і є тим дивовижним містом у невловимому присмерку; і щоб знайти цей мармуровий парапет із вигадливими вазами і різьбленими перилами, щоб спуститись нарешті незліченними сходинками до міста розлогих площ і барвистих фонтанів, тобі треба лише знову повернутися до думок і видив свого меланхолійного дитинства.
Уперед, уперед, уперед — до запаморочення, до неминучого фатуму, крізь чорноту, з якої простягаються сліпі мацаки, з якої нюшать ослизлі морди, де хихочуть, хихочуть, хихочуть безіменні почвари. Проте образ і думка прийшли до нього, і Рендольф Картер чітко зрозумів, що зараз він снить — просто снить, що десь поза всім цим і досі існує сущий світ і місто його дитинства. Знову згадалися слова: «Тобі треба лише знову повернутися до думок і видив свого меланхолійного дитинства». Повернутися, повернутися — чорнота звідусіль, проте Рендольф Картер зумів повернутися.