Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Чарльзові прогулянки завжди перетворювалися на експедиції в давні часи, під час яких йому вдавалося із сотень реліквій старого міста відтворити яскраву і зв’язну картину минулих століть. Сам він жив у маєтку, збудованому в ґеорґіанському стилі, на вершині крутого схилу зі східного боку річки. Із розташованих у бічних крилах маєтку вікон, що виходили у двір, він обожнював роздивлятися гострі шпилі, бані, дахи і горішні поверхи високих будинків нижнього міста, що тяглися вдалечінь аж до сизих пагорбів за селами. Тут він народився, і з чарівної класичної веранди з фасадом у дві цегли нянька вперше вивезла його у візочку; вони їхали повз маленький білий будиночок, збудований за двісті років до того, як постало місто, до величних колежів уздовж розкішної тінистої вулиці, на якій поміж пишними садами та розлогими дворами самітно дрімали масивні цегляні обійстя та невеликі дерев’яні будиночки з вузькими колонадними доричними кружґанками.

Нянька також возила його вздовж сонної Конґдон-стріт, що тяглася уздовж підніжжя пагорба з усіма своїми будівлями з високими терасами у східному стилі. Маленькі дерев’яні будинки тут були старішими, ніж на інших вулицях, бо місто почало розбудовуватися саме на цьому схилі. І під час таких прогулянок Чарльз, здавалося, увібрав дух химерного колоніального містечка. Часом нянька спинялася і сідала на лавку в парку Проспект Террас, щоб погомоніти з поліціянтом. Один із його перших дитячих спогадів був про безкрайнє море повитих туманом дахів і бань, і шпилів, і далеких гір, які він побачив одного зимового дня з огородженої набережної; вони виглядали сизими й загадковими на тлі розжареного, апокаліптичного призахідного сонця, яке забарвлювало небо червоними, золотими, багровими й навіть зеленавими відтінками. Масивний мармуровий купол ратуші височів над містом; статуя, що вінчала його, була осяяна ореолом розпечених сонячних променів, які пробивалися крізь хмари.

Коли Чарльз трохи підріс, почалися його славнозвісні прогулянки — спочатку він нетерпляче тягнув за собою няньку, а потім уже сам замріяно блукав вулицями. Він спускався все далі й далі тим майже прямовисним схилом, щоразу віднаходячи старіші й химерніші закутки давнього міста. Часом він безцільно блукав крутою Дженкес-стріт з її високими мурами та колоніальними шпилями, підходив до рогу Бенефіт-стріт, де перед ним поставала дерев’яна будівля з парними дверима, обрамленими іонічними пілястрами[91], а біля неї — старий будинок із двосхильним дахом, біля якого ще збереглася присадибна ділянка, і великий дім судді Дурфе — занепалий пережиток ґеорґіанської розкоші. Тут вулиця робилася глухішою, але величні в’язи своєю тінню оживляли її, і хлопець прогулювався вздовж довгих рядів дореволюційних будинків з великими центральними димарями і класичними дверима головного входу. Зі східного боку будинки стояли на високих підмурках, і до них вели два марші обрамлених парапетами сходинок. Юний Чарльз любив уявляти, якими вони були в ті часи, коли вулиця була ще новою, і немов бачив червоні підбори та напудрені перуки людей, які снували фарбованими хідниками, що зараз виглядали змарнілими від віку.