Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Насамперед, пацієнт виглядав дивним чином старшим за свої двадцять шість років. Звичайно, психічні розлади швидко зістарюють, проте обличчя цього юнака мало якісь невловимі риси, притаманні лише дуже старим людям. По-друге, процеси його життєдіяльності виявляли дивні результати, які не мали аналогів у медичній практиці. Він утратив голос, тож говорив лише пошепки; дихання і пульс весь час збивалися; травлення значно уповільнилося і мінімалізувалося, а нервові реакції на звичні подразники не були схожими на будь-які задокументовані раніше, нормальні чи патологічні. Шкіра була холодною і надто сухою, її клітинна структура здавалася занадто грубою та ламкою. Зникла навіть велика родима пляма оливкового кольору на правому стегні. Натомість на грудях з’явилася чи то дивна родимка, чи то чорна пляма, якої раніше не було. Загалом, усі терапевти погодилися, що метаболізм Чарльза уповільнився до паталогічного рівня.

Психіка Чарльза Ворда також перебувала у незвичайному стані. Випадок його божевілля не був схожий на жоден інший відомий, навіть з описаних в останніх і найвичерпніших працях, і супроводжувався виявом таких розумових здібностей, які могли б зробити з нього генія або вождя, якби вони не виражалися у наскільки дивній та гротескній формі. Доктор Віллетт, сімейний лікар Вордів, аналізуючи реакції пацієнта на речі, які не стосувалися безпосередньо хвороби, стверджує, що загальні розумові здібності пацієнта після потьмарення навіть покращилися. Відомо, що Ворд завжди мав схильність до наук, насамперед до вивчення старожитностей, та навіть в його найкращих з ранніх праць не прослідковувалася та дивовижна точність і проникливість, яку спостерегли психіатри у процесі подальших обстежень. Правду кажучи, було нелегко отримати законний дозвіл покласти Чарльза в лікарню, оскільки його розум здавався здоровим і ясним. Лише завдяки свідченням інших людей, а також аномальним прогалинам у його свідомості Ворда зрештою ізолювали. До самого зникнення він читав усе, що потрапляло під руку, і був чудовим співрозмовником, наскільки це дозволяв його слабкий голос. Не спромігшись передбачити його втечі, проникливі спостерігачі були певні, що юнак невдовзі опиниться на волі.