Закоłот. Невимовні культи

Права рука Никона… власне, правої руки в нього не було. Виплеск енергії, що відбувся, коли він ударив Зачаєного, перетворив кінцівку на плазму, на вир електронів та іонів. Тепер від неї лишився тільки уламок плечової кістки в чорних скалках кристалізованої плоті. Певне, через позу в момент удару тулуб майже не постраждав, але вибух зачепив обличчя, випаливши ледь не половину нижньої щелепи й ледь не все волосся на голові. Дивний комір покрутило та поламало, перетворивши на жахливу мішанину з деталей, в яких годі було вгадати первісні форми. Діманта схилилася над обличчям терранина, але не почула дихання. Намацала пульс — слабкий, але ще прослуховувався. Вона спробувала натиснути на груди, але продавити ребра, вкриті твердим шаром товстих м’язів, не спромоглася.

Важкий тупіт металевих лап змусив її підскочити.

Від транспортної шахти наближався арахнід — такий самий, як і Никонів. Череп тьмяними лінзами втупився в Діманту.

— Zurucktreten! — проскреготів він.

Діманта, не розуміючи слів, про всяк випадок зробила крок назад, повільно піднявши над головою руки.

— Rucksack. Lass es fallen. Schnell!

Дівчина спокійно спостерігала за руйнівною машиною. Дивно, але тепер вона майже не лякала її. Інші думки роїлися в голові Діманти, відносили її геть від цього місця й часу. Вузол, у який все сплелося в цій залі, важко було розплутати.

— Я не розумію, — промовила вона нарешті.

— Поклади рюкзак, — на мить затнувшись, промовив пілот.

«І чому всі так прагнуть його запопасти?» — подумала дівчина, знявши наплічника і поклавши його на підлогу. Вона відчувала, що просто зараз, роздивляючись її, пілот вирішує, вбити її на місці чи полонити.

— Твоєму товаришу потрібна допомога, — промовила вона. — Був бій. Його тяжко поранено.

— З ким бій? — спитав голос з арахніду. — Де вони?

— Немає. Ви перемогли.

— Хто ще тут є?

Діманта похитала головою:

— Нікого. Був один із ваших, але він… його не стало.

Той, заради кого й з’явився аватар. Той, хто мав повністю знищити храм. Чи не тому мі-го спрямували її, Діманту, сюди? Втрутитися в потрібний момент. Не дозволити жодній зі сторін отримати остаточну перемогу. Вберегти свого пращура. Чи означає це, що зараз вона має тікати? За жодних умов не віддавати наплічника?

Грім пострілу змусив Діманту скрикнути. Вона впізнала його — не могла не впізнати. Хай би ким був той воїн, він точно не звичайний терранин. Він вступив у двобій із Зачаєним, з аватаром Потойбічного бога — і вижив. Навіть якщо здолати Зачаєного воїну й допомогли, але як?.. Як він витримав ті страшні удари, як устояв перед гнівом Н’ярлатотепа?

Здається, пілот арахніда був так само приголомшений. Машина наче заціпеніла, вдивляючись в отвір брами за плечем Діманти. Дівчина не знала, що в цей момент бойовий інтерфейс ідентифікує ту голу закривавлену фігуру як Вічного Переможця. Битва на Кідонійській долині ще тривала, тривали й бої на орбіті, але Дерінкую було підкорене та взяте під контроль Імперськими силами. До перших дванадцятьох атлах-наг, які забезпечили прорив до міста й придушили тамтешню систему ППО, приєдналися інші, менш елітарні, але численніші десантні підрозділи. Операція тривала недовго — мі-го наче й не мали наміру захищати місто, хоча орбітальна та повітряна битви були запеклими і жорстокими. Здавалося, що гриби б’ються, не розраховуючи на перемогу — але й не сподіваючись на милість переможців.