Закоłот. Невимовні культи

— Непогано, — промовив, ковтнувши. — Справді.

То була дуже стримана реакція — ніколи в житті Никон не відчував такого багатогранного та вишуканого смаку… В цивільному житті солодощі були певною мірою розкішшю. Так, цукор, синтетичний шоколад та фруктові цукерки були поширені, але все це було набагато… грубішим, примітивнішим за цю білу кульку, яку марсіянка сфабрикувала просто за хвилину.

Діманта поглянула на переплетення ліній на стіні. Переплетення поглянуло на неї. Від дня штурму минуло майже три тижні. Все наче вгамувалося, були навіть ті, хто вітав терран, славив їхнє «повернення». Але здебільшого люди зачаїлися, не знаючи, чого їм очікувати. Хтось розповідав про таємничі зникнення, про цілі родини, що покидали свої оселі й більше не поверталися. Про перших терран, що оселялися у вільних домівках. Доступу до інфопростору не було — його не стало одразу після того, як хазяї полишили місто.

— До речі, — мовив Никон, — щодо твого родича. Він, здається, і справді ветеран і герой Війни тисячі демонів. Подейкують навіть, що його збираються повернути до лав флоту. Зв’язок поколінь, уособлена єдність минулого та майбутнього…

Вона не відповіла. Хоча Никон і говорив піднесено, це була сумна новина. Вони більше не бачитимуться. Ніколи не розмовлятимуть, за секунди дізнаючись та усвідомлюючи більше, ніж інші за роки. Чому обрали саме її? В Дерінкую мешкали сотні посвячених, ті, кому було призначено бути друзями пращурів інфохраму. Кожен з них міг бути на її місці. Але обрали її. Може, через служіння Н’ярлатотепові?

Бо твоя чеснота — то є вірність.

Чи вона прочитала це в лініях її домашньої руни? Сама віднайшла та інтерпретувала цей сенс, чи він усе ж лишався в лініях, і досі пов’язаних з фрактальним розумом Хазяїв?

— Я відшукаю твою маму, — повторив Никон. — Бо нині мене вшанували титулом Кідонійського лицаря. Се новий орден, заснований на честь нашої першої перемоги на Марсі. Тепер і на сій планеті є Вірні. Ті, хто несуть у собі світло Ґаґантхоа.

Він підвівся, не зводячи з Діманти свого єдиного ока. Вона відкрито і спокійно зустріла цей погляд.

— Я не знаю, що таке орден і які привілеї надає титул лицаря, — сказала вона чесно.

Никон кивнув:

— Так, авжеж. Ордени — се об’єднання воїнів, що гідно показали себе в служінні Імперії та її світлосяйному покровителю. Коротко кажучи, се організації з певним статутом та умовами вступу. Залежно від того, чим саме уславила себе людина, обирається орден, який її приймає, і вже він за своїм статутом наділяє її правами та привілеями, так само як і обов’язками.

— І які права та привілеї лицарів Кідонійського ордену? — спитала Діманта.

— Ми отримуємо у власність майно й потужності, що раніше належали грибам. Маємо з них здобуток і несемо відповідальність за ефективність їх використання.

Діманта відчула, як від того зневажливого «гриби» в неї стиснулося серце і похололо всередині. На Марсі навіть казати «мі-го» вважалося зухвалим, бо це була давня людська назва хазяїв, яку вони не надто полюбляли. І тим паче ніхто не наважувався називати їх «грибами» — ба навіть не пам’ятав цього образливого прізвиська.