Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
23 березня 1945 року КБВ знову спробував напасти на село. Але тим разом його привітали кулі УПА. Багато солдатів загинуло під час бою. До нинішнього дня у Новому Люблінці стоїть пам'ятник, присвячений тим, хто зміцнював «народну владу», вбиваючи мирних людей.
Ще гірша доля чекала село Гораєць, що за 8 км від Старого Люблінця. У Горайці нападники мордували не тільки чоловіків, але також жінок і дітей. Тоді загинуло 200 осіб. Після пограбування все село спалили.
У всіх тих злочинах хтось брав участь, хтось давав накази. Не так уже й важко встановити, хто це. Чи правда не проб'ється крізь сталінський бетон?
Стефан Мігус//Наше Слово. — 1990. — № 15(15 квіт.).
ЛЕЖАЙСЬК
У прикордонному Лежайську українці мали гарну церкву і Народний Дім. Натиск польськості на всі фронти громадського життя був таким сильним, що українці у Лежайську розмовляли польською. Бувало й так, що священик у церкві проголошував проповідь польською.
Після приходу німців у 1939 році українське населення у Лежайську ніби почало опам'ятовуватися. Під час окупації в місті існувала початкова українська школа, замість передвоєнної «Просвіти» було створено Українське освітнє товариство, почали діяти театральний гурток, дитячий садок, було організовано чудовий хор і духовий оркестр. При церкві утворилися гуртки релігійної спрямованості. Почали працювати кооперативні інституції («Самодопомога», Районна Молочарня), були приватні українські магазини. Словом, національне і культурне життя проходило нормально.
Між польським і українським населенням не було видно ніякої ненависті, головним чином тому, що всі родини у Лежайську були мішані. Після захоплення Галичини більшовиками восени 1939 року багато людей прибуло на західні окраїни наших земель, і почала проводитись інтенсивна культурно-освітня діяльність. Це не подобалося польським діячам. Від початку 1940 року аж до нападу німців на Радянський Союз польське підпілля проводило масові розстріли українського активу, а особливо священиків і вчителів.
На територію Лежайська й околиць польське підпілля кинуло банди різунів на чолі з «Волиняком». Він належав до польських недобитків зі сходу. Цей бандит зібрав у своїй банді різноманітних харцизяк із Лежайська й околиць. Він почав переслідувати українське населення не тільки у місті, але й по селах. У банді вирізнялися: Тадеуш Рейман, його брат Зигмунт Рейман, Станіслав Бялковський, 3. Венцлав (псевдонім «Шльонскі», заступник «Волиняка»), Ю. Мжиглуд, Казімеж Стоцький, три брати Келбовичі із Седлянки, Ю. Тричинський (його брата вбили німці у 1943 році). Ця група бандитів була тоді найвищою владою у Лежайську, бо безкарно грабувала і мордувала українців на кожному кроці, вдень і вночі.
(…) Першою жертвою був Еміліан Ванчик із Седлянки, (…) потім з'явилися інші. Від рук бандитської групи мученицькою смертю загинули дві сестри Слабові, Лев Кишакевич з дружиною і домашньою працівницею. Івана Гайдука вбили на мосту перед його домом. Ольга Ванчицька із Струців загинула на дорозі біля Дембна. Її стягнули з воза і на місці розстріляли. Через кілька місяців подібна доля спіткала її чоловіка Івана. Його забрали з хати, завели до Сяну, прив'язали до льодяної брили і пустили за течією на вірну смерть.
Від польських бандитських куль загинули старі Гайдуки, дружина адвоката Марія Геліцінська з 13-річною дочкою Расею. З цієї жінки бандити знущалися довго. Екзекуцію здійснив Казімеж Стоцький з Венцлавом Шльонським. Бандити завели їх уночі до так званого Монастирського лісу і там зґвалтували матір, а прив'язана до дерева дитина мусила дивитись на цей злочин. Потім це саме зробили з неповнолітньою дочкою.
Від рук тієї ж банди загинув Хамець із сином і мати Атаманової. Стараннями лежайського злочинця «Волиняка» у Лежайську виникли ще дві банди. Однією командував Кравчик, який діяв під псевдонімом «Кудлатий», другою керував Станіслав Войцеховський з Лежайська. Бандит «Кудлатий» зібрав шайку виродків з Лежайська і Піскоровиць, які послідовно розстрілювали українських селян. До цієї банди з Лежайська належали: Зигмунт Криса, два брати Венцлави з вулиці Подольшини, Тадеуш і Ян Цьосек, Адам Вішневський, Чеслав Зьомек і ще дехто. Усі вони тримали у страху всю українську Лежайщину.
Найжахливішу різанину влаштувала банда «Кудлатого» у Піскоровицях. Місцеві поляки допомагали бандитам у виловлюванні українців, доводили пійманих до «збірного пункту» в місцевій школі, звідки вже не було можливості вийти живим.