Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Якщо агентові й справді відомий секрет дії машини, то справа дуже погана. Абвер зможе розшифровувати всі наші радіограми.
— Безперечно. Однак це лише здогад, і його слід ще перевірити.
— Як саме?
— Треба буде передати кілька фальшивих радіограм… От хоч би про підготовку до генерального наступу по всьому фронту. Якщо фашисти розшифрують їх, то, певна річ, вони вживатимуть контрзаходів. А коли ні, то, значить, абвер ще не має секрету дії нашої шифрувальної машини. Що нам слід зробити? Ви, військові, мусите скласти такий план наступу, щоб у випадкові, коли він стане відомий гітлерівцям, наша розвідка помітила їхні приготування. І це слід провести якнайшвидше, щоб дізнатися, чи можна користуватися й далі шифрувальною машиною.
— Я доповім командуючому… Він і вирішить, що робити, — відповів досить холодно Георгіу, вважаючи пропозицію Улі явним порушенням військових порядків. Не знаючи, куди подіти руки, взявся гортати аркуші листа Барбу. А трохи згодом додав, іронічно посміхнувшись — Не можна сказати, що в нашій професії випадок не відіграє важливої ролі. Коли б не цей лист…
— То минуло б багато часу, — похопився Уля, — поки я переконав би вас, що, позбувшись Барбу, ми ще не позбулись самого агента абверу… того, кого й сам чорт не зміг би запідозрити, як пише Барбу своїй дружині.
— Сам чорт не зміг би запідозрити, а ми. мусимо-таки його викрити. Чому сам чорт не може запідозрити? Або через те, що агент, завдяки своєму званню і посаді, стоїть поза всякою підозрою, або тому, що він маскується в особі рядового солдата…
— В першому випадку, — уточнив Уля, — нам треба підозрівати капітана Смеу, вас, начальника штабу і взагалі всіх офіцерів КП. А в другому — унтер-офіцерів і писарів, а також ординарців та вартових. Одним словом, весь особовий склад КП. А це те саме, що шукати голку у возі сіна. Чи не так?
Начальник другого відділу тільки знизав плечима.
— І все-таки це поки що єдиний наш слід, — докінчив Уля.
Він встав і, замислившись, почав ходити по кабінету. Капітан Георгіу не відривав од нього заздрісного погляду.
— У мене є до вас, пане капітан, одне прохання! — заговорив Уля трохи згодом. — Я хочу, щоб про цей лист Барбу, крім мене, вас та пана генерала, ніхто більше не знав. Можливо, це здається вам трохи дивним. Але ми аж ніяк не можемо нехтувати тією, навіть невиразною, вказівкою, що міститься в листі. І поки що мусимо підозрівати всіх. Це одне. По-друге, коли й справді агент абверу пожертвував Барбу, щоб обманути нас, то хай тепер утішається…
— І навіть начальник штабу не мусить знати?
— Так!..
— А Смеу?
— Теж. Якщо начальник штабу цього не знатиме, то капітан Смеу тим більш. Для нього я зостанусь тільки рядовим шифрувальником…
— Добре, пане Уля, коли ти цього хочеш. Але щодо підполковника Барбата… Побачимо, що скаже генерал.
— І ще одна просьба, пане капітан!
— Я слухаю тебе…
— Нагадайте панові генералові його обіцянку повернути мені звання капрала.
— Добре. Однак скажи, навіщо це тобі? Ти маєш щось на меті?
— Нічого особливого. Але краще хай вважають, що я хороший шифрувальник, який до того ж у важку хвилину не розгубився і виявив ініціативу та відвагу.
— Не можу цього збагнути, а оскільки це справа майбутнього, то не дуже допитуюсь. Тепер біжу до пана генерала…
— Дозвольте, я вийду першим. — На порозі Уля обернувся і додав: — Ще раз прошу вас, пане капітан, не забудьте нагадати, щоб мені повернули звання капрала.
ПЛЯШЕЧКА З ВАЛЕР'ЯНКОЮ
Наступного дня вранці генерал Попинкаріу мав розмову з капітаном Смеу.
— Сідайте, Смеу! Ну, що нового в шифрувальному? Як ваші справи?
— Як завжди, пане генерал. Одне тільки погано, — зостався з чотирма шифрувальниками. І працюємо донесхочу. Останніми днями хлопці страшенно вимучились. Зараз, коли повернувся Уля, стало трошки легше. І все-таки групу треба доповнити.
— Від мене й не чекайте. Просіть з тилу.
— Поки звідти надішлють, пане генерал, війна кінчиться!