Зірка впаде опівночі

Та краще вже розповісти тобі… Кілька днів тому один військовий, що також працює в нашому штабі, завів зі мною досить нудну розмову — уяви собі — про астрономію. Слово по слову, і ми заговорили про війну та перспективи миру, про становище в Румунії тощо. І кінець кінцем, на превеликий подив, досі не знайомий мені співрозмовник розповів з усіма подробицями про ту зловісну пригоду в Яссах. А потім досить категорично заявив, що коли я хочу приховати це від другого відділу, то мушу погодитись на його пропозицію.

…І як ти думаєш, чого він забажав? Щоб я, при його допомозі, перейшов до німців. Можеш собі уявити, як мене обрадувала така пропозиція, хоч зовні я цього й не показав. Він запевнив, що знає таке місце, де можна перейти фронт без будь-якого риску. Пообіцяв сам провести мене туди і дати ще й інші поради… на майбутнє.

Коли я запитав про час втечі, він відповів, що найбільше через сорок вісім годин, а може, й раніше. Прощаючись, звернув мою увагу на ті неприємні наслідки, які чекають мене, коли я здумаю розповісти комусь про нашу розмову. Я взявся заспокоювати його. А втім, він і так був певен, що я не скажу нікому ні слова.

Таким чипом, люба моя, я чекаю сигналу. Незважаючи на всі його запевнення, розумію, що риск великий. Однак я зважився. До того ж думаю, що й він зробить усе можливе, щоб моя втеча вдалася. Адже тут і його життя поставлено на карту!

Вся ця історія видається трохи сенсаційною… Отож уяви моє задоволення, яке я почуваю тепер, знаючи, що під носом у другого відділу орудує німецький шпигун. Цей тип почуває себе в повній безпеці, бо навіть сам чорт — пробач мені за такий вираз! — не зміг би його запідозрити. Як тільки подумаю про це, хочеться сміятися й стрибати. Забавно, — ти теж мусиш визнати, — дивитися, як шпигун обдурює всіх, видаючи себе за чесну і віддану їм людину!..

Тепер ти розумієш, чому я вважаю цей свій лист останнім. Чи вдасться моя спроба, — один лише бог знає!.. Коли пощастить перейти фронт і перебратися до Німеччини, то я знайду якусь можливість повідомити, де мене можна знайти, якщо ти захочеш і сама втекти за кордон. Певен, що випаде нагода надіслати звістку: нам часто доводиться зустрічати румунських біженців, які повертаються зараз додому. Отож коли захочеш бути зі мною, то приїдеш.

Дорога моя Ралуко, чи побачу я ще тебе? Люблю до безтями і, що б не сталося, ніколи не перестану кохати. Твоя фотокарточка й там буде для мене єдиною втіхою і надією. Тільки її беру з собою. Ба ні, я понесу ще й інше: згадку про ті щасливі хвилини, які ти подарувала мені. Хотілося б прочитати хоч кілька слів від тебе. Але коли повернеться з відпустки цей солдат, я вже буду далеко або лежатиму мертвий. Отож — не відписуй.

Обнімаю тебе і прошу не забувати.

Васіле»