Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Поки що не можу нічого вам сказати. І щиро признаюсь, я не надаю цій рідині особливого значення.
— Тоді навіщо тобі аналіз?..
— Просто з цікавості.
— Гаразд. Коли не хочеш, можеш не говорити. А проте я певний, що ти не будеш підволікати увагу на дрібниці.
З штабу армії капітан Георгіу повернувся пізно ввечері.
— Зайди до мене. Вже є результат, — махнув він Улі, який походжав біля КП, чекаючи на нього.
— Гаразд, хвилин через п'ять…
Він виждав, поки каштан піднявся східцями, а тоді пройшов до нього в кабінет.
— Пане Уля, — мовив Георгіу, — можу тебе поздоровити. Ти на вірній стежці. Знаєш, що в твоїй пляшечці?
— Оце ж я й хочу від вас почути.
— Розчин для проявлення мікрофотографій.
Уля Михай не втримався й свиснув.
— Їй-богу, цього я аж ніяк не сподівався!
— Ну, а тепер скажи, де ти її взяв?
— Спершу прошу вас прочитати цей документ.
Уля вийняв аркуш паперу, розгорнув його і подав капітанові. Той відразу глянув на підпис, — генерал Войнеску, командуючий «Орла». Генерал уповноважував Улю користуватися в штабі «Молдови» повною свободою дій і підкорятися лише його наказам. На другий відділ дивізії покладалося завдання подавати капралові всіляку допомогу. Георгіу прочитав документ з явним невдоволенням.
— Хіба ти не міг обійтися без цього папірця?
— Ви ображаєтесь, але я хотів уникнути примусу на зразок того, коли взяла гору думка Смеу. Навіть не беручи до уваги факту, про який ви зараз дізнаєтесь, — він, по-моєму, поліз тоді не в свою справу.
Начальник другого відділу склав учетверо документ і, не кажучи й слова, простягнув його Улі.
— Я вважаю, пане капітан, що краще сховати його у вашому сейфі. Хоч я вмію берегти свої кишені, а проте можу колись пожаліти, що ношу з собою такий папірець.
— Добре, хай буде по-твоєму… Але ця пляшечка? Де ти її знайшов?
— В похідному сундучку пана капітана Смеу.
Приголомшений цією звісткою, Георгіу машинально повторив:
— В похідному, сундучку капітана Смеу? Навіщо ж йому здався цей розчин?
— А про це ми з вами й повинні дізнатися. Завтра я ще раз пройду на його квартиру і огляну її вже ретельніше, ніж тоді. Прошу вас, потурбуйтеся, щоб вранці капітан Смеу знову виїхав на кілька годин з містечка.
Другого дня Уля нишком пробрався в кімнату капітана, вирішивши діяти вже більш організовано. Він розділив її уявно на чотири квадрати і почав пильний обшук. Стіни, паркет, картини, меблі, сінники, подушки — одним словом, все, що могло становити бодай найменший сховок, було ретельно оглянуте. Під кінець він знову підсів до похідного сундучка. Постукав у дно, щоб побачити, чи не подвійне воно, виклав білизну і обмацав усі рубці, передивився таблетки від невралгії, навіть баночку з помадою й ту скопирсав вістрям ножика.
Та його шукання виявились марними. І Уля вирішив ще перебрати листи, щоб переконатися, чи всі вони на місці. І раптом звернув увагу, що на трьох конвертах відірвано марки. Напевно, саме для цих марок і призначалась та пляшечка з розчином, бо одним з способів, яким користувалися шпигуни для передачі інформації, і були поштові марки. Вони мікрофотографували певні повідомлення на звороті, приліплювали марки на конверти і, таким чином, без будь-якого риску надсилали на призначену адресу, бо просто неможливо перевірити десятки тисяч листів.
Розглядаючи поштові штемпелі на конвертах, він побачив, що ті три листи послано ще тоді, коли дивізія вела бої за визволення Ардялу. На одному конверті стояла дата 31 серпня, на двох інших — 15 і 30 вересня. Інші марки були на місці і, здавалось, ніхто їх не відклеював.
Тримаючи в руці конверти без марок, Уля замислився. Чому марок нема лише на трьох конвертах? Дуже можливо, що, поки дивізія воювала в Трансільванії, капітан Смеу одержував розпорядження від резидента, який знаходився в Румунії. А пізніше, коли фронт віддалився, особливо після переходу Тиси, він став їх одержувати, мабуть, прямо від абверу. Але як саме? Яким засобом зв'язку користується зараз гітлерівська розвідка?
«Я марно морочу собі голову! — подумав Уля, складаючи листи. — Поки що досить і того, що я знаю».
Він замкнув сундучок і вийшов з капітанової кімнати, щоб негайно поговорити з начальником другого відділу. Недалеко від КП його наздогнав старшина Доробец.
— Хочу порадувати тебе приємною новиною! — заговорив він досить ввічливим тоном.
— Що саме, пане старшина? — байдуже спитав Уля.
— Сьогодні одержано наказ командуючого про повернення тобі знання капрала. Поздоровляю від душі! — і поспішно зняв рукавичку, щоб потиснути йому руку.