Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
«Ти диви, у капітана хворе серце, а він ніколи й не поскаржиться!»
Уля поклав на місце всі речі й замкнув сундучок. А тоді озирнувся навколо. Підійшов до великої шафи і відчинив її. Полиці були порожні: мабуть, хазяйка, звільняючи кімнату, вибрала звідти всю білизну. У відсіку для одягу висіла парадна форма капітана. Обшукав кишені, обмацав підкладку, — нічого підозрілого.
Ліворуч помітив ще одні двері. На якусь мить прислухався і, злегенька натиснувши на клямку, увійшов до невеличкої кімнатки. У кутку побачив сінник, а на місці подушки — речовий мішок. Безумовно, тут спав ординарець. Винишпоривши скрізь, Уля зачинив двері, ще раз озирнув капітанову квартиру і непомітно вислизнув на вулицю.
Хоч він і не мав великих надій, все таки цей обшук дуже його розчарував.
«Та зрештою, що я міг знайти? — подумав Уля, розсердившись сам на себе. — Коли він не винен, то що в нього помітиш? А якби навіть це був злочинець?.. Таж будь-який шпигун, навіть малодосвідчений, ніколи не залишить чогось такого, що могло б його скомпрометувати».
Годин через кілька Уля зустрів на вулиці капітана Смеу, який повертався з їдальні. Зупинившись, начальник відділу запитав про те, се і попросив провести його на квартиру. Він, очевидно, знаходився ще під впливом приємної розмови з генералом і охоче розповів Михаю про поїздку на КП «Орла», повідомив йому фронтові новини.
Слухаючи його між іншим, Уля раптом згадав ту пляшечку з валер'янкою і знову подумав, що ніколи не чув від капітана скарг на серце. А це його дуже здивувало, бо Смеу завжди стежив за своїм здоров'ям. При найменшій простуді він викликав санітара, щоб ставити банки або робити масаж, ковтав аспірин та пірамідон, примушував ординарця весь час гріти чай і пив його дуже гарячим, а шифрувальникам по кілька разів на день нагадував про свою недугу.
Розмовляючи з капітаном, Михай навмисне заговорив про різні хвороби і поскаржився, що в нього трошки поболює серце.
— Еге, братику! З серцем не жартуй. Піди до Стетеску, хай послухає, — порадив Смеу. — Коли хочеш, я сам поговорю з ним.
— Буду вам дуже вдячний, пане капітан. А як у вас серце?
— У мене? Слава богу, поки що все гаразд. Ніколи не боліло, сподіваюсь, воно в мене здорове й зараз. Знай, братику, я щороку влаштовую собі генеральну перевірку. Адже є чимало хвороб, які підточують тебе потай. І виявити їх можна лише з допомогою аналізів. А якщо вчасно не вжити якихось заходів, потім буде пізно або в кращому разі лікарям доведеться довго поморочитися, поки ти знову станеш на ноги. Слава богу, організм у мене здоровий, і досі, крім грипу та інших скороминучих недуг, можна сказати, ніяких хвороб я не знав.
— Щасливий ви, пане капітан. А втім, донедавна і в мене серце було здорове. Коли вірити лікарям, що два роки тому консультували мене в Парижі, то нічого страшного немає. Та, на жаль, я не дотримувався їхніх порад. Казали ж мені, що коли серце почне щеміти, випити кілька крапель валер'янки. А я, почуваючи себе цілком здоровим, навіть не взяв її з собою. Така вже людина: коли їй добре, вона й забуває про поради лікаря. Не скажете мені, пане капітан, чи є в нашому санітарному відділі валер'янка? На фронті ж погрібні не ці медикаменти.
— Думаю, що є!.. В усякому разі, Стетеску дістане тобі. Я поговорю з ним, — мовив капітан вже біля своєї квартири. Тут вони її розійшлися. Проте Уля вирішив трохи поблукати по містечку.
«Мабуть, в тій пляшечці від валер'янки капітан зберігає зараз якісь інші ліки», — подумав він собі, майже не помічаючи поодиноких перехожих. Таке пояснення цілком задовольнило його.
Але другого дня з самого ранку ця пляшечка вже не давала йому спокою. Таж Смеу сам говорив, що, крім грипу та інших скороминучих хвороб, ніколи нічим не слабував. Які ж ще ліки міг він зберігати в тій пляшечці з етикеткою «валер'янка»? Ліки від простуди? Важко повірити.
«Здається, я надаю великого значення дріб'язковому фактові», — сказав сам собі Уля.
І все ж таки через кілька годин, коли капітан Смеу працював у своєму кабінеті, а Некулай, його ординарець, марширував на майдані за містечком, Михай знову пробрався на квартиру до начальника шифрувального відділу. І не забарився там, бо йому треба було тільки відлити трохи рідини з пляшечки від валер'янки. А тоді пішов розшукувати капітана Георгіу.
— Пане капітан, як би нам дізнатися, що це за ліки? — мовив він, заходячи до кабінету начальника другого відділу.
Георгіу взяв пляшечку, трохи збовтав, глянув на рідину і сказав:
— У нас це неможливо. Але я зараз їду на «Орел». Візьму з собою і попрошу там зробити аналіз. А ввечері повернуся і привезу тобі результат. Звідки це в тебе?..