Без дозволу на розслідування

— Він часто після роботи підторговує на базарчику, — раптом сказала паспортистка, вже немолоді жінка в строгому синьому костюмі.

— Спасибі, Валентино Іванівно.

Її повідомлення значно полегшувало здійснення мого задуму.

Вдома, щоб швидше збіг час, взявся фарбувати всередині веранду. Незабаром початок учбового року, і мати все частіше пропадала в школі, райвно. Мабуть, учора сповістили Ніну й Шепету про смерть Дубовенко, і вже містом снувалися чутки, лиховісні, з неправдоподібними вигадками. Дійдуть вони і до Шмигла, до Олі й матері. В цьому випадку вона обов'язково запитає мене, щоб пересвідчитись.

Фарбувати стелю найнезручніше. Відганяв од себе нав'язливу картину, що бачив на полустанку, та не міг: увесь час ніби вчувалося голосіння і причитання Шепети, ридання Ніни. Чим їй зарадити в горі? А я ще гнівався, що розтрубила про нашу подорож у Вінницю. Яка вона тоді була задоволена і щаслива! Напевне, добре, що людина заздалегідь не знає своєї долі. Наперед визначена біда отруювала б життя.

Крізь шибки веранди побачив на вулиці матір з учнями. Вони зупинились коло хвіртки. Я зліз із стільця. Мати, із сльозами на очах, стишено та безпорадно запитала:

— Це правда?

Я кивнув відвертаючись.

— Коли?

— Учора.

— Ах, Арсене!.. — в материному голосі і відчай, і докір.

У душі вона звинувачувала мене за розслідування, яке спричинилося до загибелі Дубовенко. Я тежусвідомлював свою провину, що завчасно не передбачив, не застеріг. Що я? Великошич і той… Але хіба ми могли відразу натрапити на слід злочинця і викрити його, що вдало маскувався стільки років? На жаль, наші труднощі згарячу не беруться до уваги. І перед матір'ю поки що я не виправдаюсь.

Вона ввійшла до хати і через кілька хвилин вернулась на веранду з господарською сумкою та згортками, переодягнена в темно-сіре плаття, в чорній косинці.

— Ми йдемо до Ніни, — сказала.

— У тебе ж серце…

Мати мовчки пішла. Учні перебрали в неї пакунки і сумку. Я опустився на стілець. Хоч би навідався Балюк. Але Роман Гнатович не переступить порога, щоб не почуватися ніяково за щось приховане від мене. Я залишився сам із надвередженим болем сумлінням. Один злочин став кроком до наступного. Зловмисник не зупиниться, поки на волі. В своїх діях він вбачав порятунок, утечу від розплати. Відома філософія вбивць. Ні я, ні Великошич до вчорашнього дня нічого їй не протиставили за браком фактів та доказів. До речі, в мене й досі їх не було, крім побічних і різних здогадок. І слідчий тільки добу тому впевнено вивів на папці прізвище злочинця. Тепер коло замкнулося. Хай простять мені Ніна, Шепета і мати, що через прагнення віднайти батькові сліди наклала життям безневинна жінка. Я того не хотів і не передбачив.

Прости, Ніно!

Я знову почав фарбувати веранду. Від незвички нила шия, зате брудно-сіра стеля поступово зникала і новий салатовий колір милував око свіжістю.