Рукопис, знайдений у Сараґосі

Так тривало аж до дона Санчо, п’ятого герцоґа Веласкеса, правнука старшого сина Раміро. Цей достойний муж, так само, як і його предки, займав посаду головнокомандуючого артилерією, а окрім того був намісником Галісії, де переважно й проживав. Він одружився з донькою герцоґа Альби, шлюб цей був настільки ж щасливим для нього, як і почесним для всього нашого роду. Однак надії дона Санчо виправдались не в усьому. Герцоґиня мала тільки одну дочку, яку звали Бланка. Герцоґ призначив її в дружини одному з Веласкесів молодшої гілки, до якої мав перейти титул і маєток.

Мій батько, дон Енріке, і його брат, дон Карлос, щойно втратили свого батька, який точно так, як і герцоґ Веласкес, походив від дона Раміро. Згідно з наказом герцоґа обох доставили в його дім. Мій батько мав тоді дванадцять років, а дядько одинадцять. Характери в обох були зовсім різні.

Батько був серйозний, заглиблений в науки й надзвичайно чулий, а його брат Карлос, легковажний, пустотливий, навіть хвилини не міг висидіти з книжкою. Дон Санчо, розібравшись у цих відмінностях, вирішив, що його зятем стане мій батько; а щоб серце Бланки не зробило протилежного вибору, він вислав дона Карлоса в Париж, де той мав виховуватись під наглядом графа Ерейри, його родича й тодішнього посла у Франції.

Мій батько своїми винятковими якостями, добрим серцем і невтомною працею з кожним днем завойовував собі все більшу прихильність герцоґа; Бланка ж, знаючи про зроблений для неї вибір, щораз сильніше до нього прив’язувалась. Вона навіть поділяла інтереси свого молодого коханого й здалеку слідувала за ним дорогою наук. Уявіть собі молодого чоловіка, виняткові здібності якого охоплювали весь обшир людських наук, у віці, коли інші ледве приступають до найперших азів, далі уявіть собі того самого молодого чоловіка, закоханого в особу одного з ним віку, позначену незвичайними розумовими якостями, яка прагне зрозуміти його і щаслива від успіхів, які розділяє з ним, і тоді ви матимете невеличке уявлення про щастя, якого зазнав мій батько в цей короткий період свого життя. І чому ж Бланка не мала бути в нього закохана? Старий герцоґ пишався ним, уся провінція поважала його, і йому не було ще й двадцяти років, коли слава про нього вийшла за межі Іспанії. Бланка любила свого нареченого виключно з самолюбства, Енріке ж, який жив тільки для неї, кохав її всім серцем. До старого герцоґа він відчував майже те саме, що й до його доньки, і часто з жалем думав про відсутність свого брата Карлоса.

— Дорога Бланко, — говорив він своїй коханій, — ти не вважаєш, що для повного щастя нам бракує Карлоса? У нас тут багато прекрасних дам, які могли б виявити на нього благотворний вплив; він, щоправда, легковажний, рідко пише до мене, але солодка й ніжна жінка змогла б прив’язати до себе його серце. Люба Бланко, я обожнюю тебе, поважаю твого батька, але якщо природа обдарувала мене братом, то чому ж провидіння так надовго розлучило нас?