Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Емілі (вони називали матір Емілі — це вважалося дуже шикарним) дасть нам карету. Я заїду по вас і по вашого кавалера о сьомій.
Ваша любляча сестра Вініфред Дарті
Монтегю каже, що обіди в «Короні й скіпетрі» цілком пристойні».
Монтегю було друге, значно відоміше, ім'я Дарті; перше було Мозес; чого-чого, а світськості йому не бракувало.
Вініфред стало на заваді чимало перешкод — куди більше, аніж того заслуговували її добрі наміри. Перш за все молодий Фліппард відповів:
«Люба місіс Дарті! Страшенно шкодую. Не маю ані хвилинки вільної.
Ваш Огастес Фліппард».
Залагодити справу, підшукавши когось іншого, було вже пізно. По-материнському спритна й вигадлива Вініфред звернулася до чоловіка. Вдача в неї була рішуча, хоч і терпелива, про що свідчили її різко окреслений профіль, біляве волосся та гострі зеленкуваті очі. Вона майже ніколи не розгублювалась, а коли й розгублювалась на хвилину, то завжди примудрялась викрутитися з неабиякою для себе вигодою.
Дарті теж почував себе переможцем. Еротик не здобув ланкашірського кубка. Цей прославлений кінь, що належав одному з магнатів бігової доріжки, який потайки поставив проти нього кілька тисяч, навіть не стартував. Сорок вісім годин після цієї катастрофи були найгірші в житті Дарті.
Джеймсів образ стояв у нього перед очима і вдень і вночі. Чорні думи про Сомса чергувалися з слабенькими проблисками надії. Увечері в п'ятницю він добряче напився,— так йому було прикро. Але в суботу зранку переважив інстинкт біржового ділка. Позичивши кілька сотень, які він нізащо не спромігся б віддати, Дарті поїхав у місто й поставив їх усі на Концертіну, що брала участь у Солтаунському гандикапі.
Снідаючи з майором Скротоном у «Айсіумі», він похвалився, що цей єврейчик Натане підказав йому надійну конячину. Треба ризикнути. Він у такій скруті, що далі вже нікуди. Якщо не пощастить... ну що ж, доведеться старому труснути гаманцем!
Пляшка Поль-Рожера, яку він вихилив для відваги, ще дужче роздмухала його презирство до Джеймса.
Йому пощастило. Концертіна прийшла перша, випередивши інших на голову — страшний був ризик! Але, як висловився Дарті,— кому щастя, тому й доля!
Він не заперечував проти поїздки до Річмонда. За все він платитиме сам! Айріні йому дуже подобалась, і йому хотілося зав'язати з нею ближчі стосунки.
О пів на шосту з Парк-лейн прийшов служник і повідомив: місіс Форсайт дуже жалкує, але один із коней кашляє!
Вініфред не збентежила ця нова невдача, і вона одразу послала на Монпельє-сквер малого Публіуса (йому вже минув сьомий) у супроводі гувернантки.
Вони поїдуть кебами й зустрінуться в «Короні й скіпетрі» о 7.45.
Довідавшись про це, Дарті дуже зрадів. Це краще, аніж їхати, сидячи спиною до коней! Він не проти того, щоб покататися з Айріні. Дарті гадав, що вони заїдуть на Монпельє-сквер і він пересяде до Айріні.
Почувши, що зустріч призначена в «Короні і скіпетрі» і що йому всю дорогу доведеться сидіти разом з дружиною, він насупився й промимрив,— кеб, мовляв, їде з біса повільно.
Вони вирушили о сьомій, і Дарті запропонував кебменові піти з ним у заклад, що той не довезе їх до Річмонда за три чверті години.
Дорогою чоловік і дружина тільки двічі перемовилися словом.
Дарті сказав:
— Ото скривиться містер Сомс, коли почує, що його жіночка їздила гуляти разом із містером Босіні!
Вініфред відповіла:
— Не мели дурниць, Монті!
— Дурниць!— повторив Дарті.— Ти не знаєш жінок, моя люба!
Вдруге він тільки запитав:
— Який у мене вигляд? Мабуть, обличчя трохи одутле? Джордж любить таке шампанське, що після нього в голові гуде.
Він снідав з Джорджем Форсайтом у Геверснейка. Босіні й Айріні уже чекали на них. Вони стояли біля великого вікна, що виходило на річку.
Того літа вікна були відчинені цілий день і цілу ніч, отож і вдень і вночі знадвору линули пахощі квітів та дерев, гарячий дух прив'ялої на сонці трави, свіжий запах рясної роси.
Спостережливий Дарті окинув поглядом своїх двох гостей, які стояли мовчки поряд, і відзначив подумки, що вони й досі на тому самому місці. В Босіні голодні очі — тюхтій, та й годі.
Він залишив їх з Вініфред, а сам пішов замовити обід.
Форсайтові треба ситної страви, він може обійтися без делікатесів, але такому, як Дарті, «Корона і скіпетр» має викласти усі свої найвишуканіші наїдки. Живучи сьогоднішнім днем, він прагне втішитися добірними ласощами — і таки втішається, хай там що. До напоїв він теж вельми вибагливий; чимало вин Дарті вважає «занадто простацькими»; він питиме тільки найвитонченіші. Коли платять інші, нема чого обмежувати себе. Обмежуються тільки дурні, а Дарті не з таких!