Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
— Принесіть гарячої води й скажіть містерові Форсайту, що я відпочила і почуваю себе добре. Якщо він утомився, я поїду на бал сама.
Покоївка вагалася, але дівчина владно наказала:
— Ідіть і зараз же принесіть гарячої води!
Її бальна сукня усе ще лежала на канапі, і вона одяглася з якимсь несамовитим завзяттям, узяла квіти й зійшла вниз, високо підвівши голову з важкою короною кіс. Проходячи повз кімнату старого Джоліона, вона почула, як він там тупцяє.
Він одягався, спантеличений і роздратований. Вже минула десята година, вони доїдуть туди не раніше одинадцятої, Джун просто з'їхала з глузду. Але він не зважувався з нею сперечатись — вираз її обличчя за обідом і досі стояв у нього перед очима.
Великими щітками з чорного дерева він пригладив волосся, аж воно засяяло проти світла щирим сріблом; потім вийшов на темні сходи.
Джун чекала його внизу, і без жодного слова вони сіли в карету.
Їхали вони нескінченно довго; ввійшовши до Роджерової вітальні, вона приховала під маскою рішучості гнітюче болісне хвилювання. Почуття сорому від гадки, що люди можуть подумати, ніби вона «за ним бігає», було приглушене страхом, що його там не буде, що вона його не побачить, і твердою рішучістю як-небудь — вона сама ще не знала як — відвоювати свого нареченого.
Бальна зала з блискучим паркетом сповнила Джун почуттям переможної радості: вона любила танцювати і, танцюючи, здавалося, літала в повітрі, наче маленька фея, весела й легкокрила. Він, напевно, запросить її до танцю, і тільки-но потанцює з нею — все зразу стане, як колись. Вона жадібно роздивлялася по залі.
Поява Босіні й Айріні на порозі оранжереї, вираз цілковитого самозабуття вразили її як грім з ясного неба. Вони не бачили — і ніхто не побачить — її страждання, навіть дідусь.
Вона торкнула його за рукав і мовила тихенько:
— Я хочу додому, дідусю: мені нездужається.
Старий Джоліон швидко вивів її із зали, бурмочучи сам до себе: він, мовляв, знав, що так воно й буде.
Він не озвався до неї ані словом, і лише коли вони сіли в карету, яка, на щастя, затрималася біля ганку, він спитав:
— Що з тобою, дитинко?
Відчувши, як її худеньке тіло здригається від плачу, старий Джоліон сполошився. Треба порадитись із Бленком. Він неодмінно викличе його завтра ж. Час уже подбати про її здоров'я...
— Ну ж бо, заспокойся!
Джун стримала ридання, гарячково стиснула його руку й завмерла в кутку карети, затулившись шаллю.
Старий Джоліон бачив тільки її очі, що нерухомо втупилися в темряву, і він безперестану гладив її руку своїми худими пальцями.
IX. ВЕЧІР У РІЧМОНДІ
Не тільки Джун і Сомс бачили, як «ті двоє» (так їх уже прозвала Юфімія) вийшли з оранжереї, інші теж помітили вираз обличчя Босіні.
Бувають хвилини, коли природа відкриває пристрасть, заховану під звичайним безтурботним спокоєм,— часом шалена весна сипне білим променем на мигдалевий цвіт крізь пурпурові хмари; осяяна місяцем снігова вершина, увінчана самотньою зіркою, порветься до ясної синяви; або ж на тлі полум'яного заходу вирізняться чорні обриси старого тиса, що ніби стоїть на сторожі якоїсь вогненної таємниці.
Бувають і такі хвилини, коли картина в музеї, що її випадковий відвідувач відзначить як «***Тіціана — чудовий витвір», раптом дійме до серця котрогось із Форсайтів, який, можливо, того дня поснідав ситніше за інших, і він спиниться перед нею в екстазі. Щось тут є, відчуває він, щось тут є таке, що... ну, є воно, та й годі. Його охоплює якесь дивне неусвідомлене відчуття; коли він хоче, як то властиво практичній людині, дати йому точне визначення, воно вислизає й розвіюється, як розвіюється хміль від вина, що його він пив за сніданком, і йому стає тоскно на душі й починає дошкуляти печінка. Йому здається, що він марнотратник і безбожно тринькає гроші; всі його високі поривання в'януть. Не треба було придивлятися до того, що позначене в каталозі трьома зірочками. Боронь боже, щоб він іще коли спробував доскіпуватися до потаємної природи речей! Боронь боже, щоб він визнав, нібито ця потаємна природа існує насправді! Досить тільки визнати це, і весь усталений світ піде шкереберть. Досить того, що він заплатив один шилінг за вхід, а другий — за каталог.
Погляд, який помітила Джун і який помітили інші Форсайти, був наче раптовий проблиск свічки крізь щілину в завісі, за якою несли ту свічку, наче раптовий спалах блідого мандрівного вогника, примарного й вабливого. І глядачі збагнули, що по той бік завіси збудилися від сну страшні нищівні сили. Спочатку вони помітили це з утіхою, з цікавістю, але потім відчули, що, мабуть, краще було б зовсім нічого не помічати.