Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Сомс відвернувся і зі свого темного захистку знов подивився в ясно освітлену вітальню. На балконі куди прохолодніше. А ось і гості, які щойно приїхали каретою,— Джун із дідом. Чого це вони так запізнились? Старий з онукою спинилися біля дверей. Вони були ніби змучені. Диво, та й годі: дядечко Джоліон вибрався з дому в таку пізню пору! Чому ж Джун не заїхала, як завжди, за Айріні? І раптом йому спало на думку, що він не бачив Джун уже хтозна-відколи.
Розглядаючи її з безпричинною зловтіхою, Сомс помітив, як вона раптом змінилася на обличчі, зблідла так, наче ось-ось зомліє, потім уся спаленіла. Повернувшись у той бік, куди вона дивилася, він побачив свою дружину, що, спираючись на руку Босіні, виходила з оранжереї у протилежному кінці вітальні. Вона підвела голову і подивилася Босіні в очі, наче відповідаючи на якесь його запитання, і він теж пильно дивився на неї.
Сомс глянув знову на Джун. Вона тримала старого Джоліона під руку й ніби про щось його просила. Він помітив здивований дядьків погляд; вони повернулися і вийшли.
Знову заграла музика, почався вальс, а Сомс стояв, як статуя, у віконній ніші й чекав, що буде далі; обличчя його було незворушне, але вже без посмішки. Аж ось повз самісінькі балконні двері промайнула в танці його дружина з Босіні. На Сомса війнуло пахощами гарденій, він побачив, як здіймаються й опадають її груди, побачив її млосний погляд, її розтулені уста й ніколи не бачений вираз в очах. Вони пропливли мимо під повільний розмірений вальс, і йому здалося, що вони горнуться одне до одного; він побачив, як Айріні підвела на Босіні очі, м'які й темні, й знову їх потупила.
Блідий як смерть, Сомс відвернувся і, спершись на поруччя, поглянув униз; цікавий люд і досі юрмився на вулиці, дивлячись із тупою впертістю на освітлені вікна, полісмен усе ще стояв, задерши голову, але Сомс нікого не бачив. До дверей підкотила карета, двоє людей сіли в неї, і вона від'їхала...
Того вечора Джун і старий Джоліон сіли обідати в звичайну годину. Дівчина була в домашній закритій сукні, старий Джоліон теж не переодягався
Вранці, за сніданком, Джун завела була мову про бал у Роджера: вона б поїхала на той бал, та з дурного розуму ні з ким не домовилася, щоб їхати разом. А тепер уже пізно.
Старий Джоліон зиркнув на неї пильним оком. Джун завжди їздила на бали з Айріні, інакше воно й не бувало! І, навмисно втупивши в неї погляд, він спитав:
— А чому ти не заїдеш за Айріні?
Ні! Джун не хоче просити Айріні; вона поїде лише в тому разі, коли... коли дідусь хоч на цей раз не відмовить їй... вони пробудуть там недовго!
В її змученому погляді було таке палке благання, що старий Джоліон, побурчавши, згодився. Чого це їй забажалося на бал, сказав він, та ще й на такий, що, він ладен закластися, доброго слова не вартий; до того ж їй з її здоров'ям тільки по балах їздити! От морське повітря дало б їй куди більше користі; хай він відбуде загальні збори акціонерів «Всесвітніх золотих копалень» і тоді повезе її на море. Вона не хоче їхати з Лондона? Ой, доведе вона себе до хвороби! І, сумно подивившись на Джун, він знову взявся до їжі.
Ще зранку Джун пішла з дому й довго блукала по місту, незважаючи на спеку. Маленьке тендітне дівча, що останнім часом було таке мляве, тепер усе горіло, як у вогні. Джун купила квітів. Їй хотілось прибратися якомога елегантніше. Там буде він. Вона знала, що йому послали запрошення. Вона йому покаже, що їй до нього байдужісінько. Але в глибині душі вона вирішила відвоювати його сьогодні ввечері. Вона прийшла додому розчервоніла й за другим сніданком жваво розмовляла; старого Джоліона, який теж снідав удома, ввела в оману її вдавана веселість.
Але вдень їй до горла раптом підступили нестримні сльози. Щоб ніхто не почув її ридань, дівчина уткнулася лицем у подушку, а коли ридання вщухли, вона побачила в дзеркалі розпухле обличчя з синцями під почервонілими очима. Запнувши вікна шторами, Джун просиділа в своїй кімнаті до самого обіду.
Протягом усього обіду, який минув мовчки, в душі її точилася боротьба. Вона була така бліда й змарніла, що старий Джоліон сказав «місіонерові», щоб той не запрягав карети: він не дозволяє внучці їхати. Їй треба негайно лягти в ліжко! Джун слухняно пішла до своєї кімнати й сіла там у темряві. О десятій вона подзвонила покоївці.